Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Всі мої вчителі, викладачі, колеги й учні впливають на мене як на педагога», – вчителька Вікторія Шилюк

12:00 04.10.2017

Педагог зобов’язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких знань та високої культури. Саме із такою самовідданою й талановитою вчителькою Острозького НВК «Школа І-ІІІ ст.– гімназія» Вікторією Костянтинівною Шилюк ми поспілкувалися з нагоди професійного свята.

Пані Вікторія – корінна острожанка. Її батьки працювали на шиноремонтному заводі й до Вікторії Костянтинівни в родині вчителів не було. Як розповідає наша героїня, обрала професію вчителя завдяки своїм вчителям. Спочатку, захоплюючись першою вчителькою, Марією Михайлівною, мріяла бути вчителем початкових класів. Згодом, уже в старшій школі, рівняючись на класного керівника, вчителя української мови та літератури Людмилу Володимирівну Кухарук – захопилася її предметом. Своїй мрії дівчина не зрадила, і в університеті здобула диплом вчителя початкових класів та української мови й літератури, пише газета «Замкова Гора».

Загалом у Вікторії Шилюк уже п’ятнадцять років педагогічного досвіду, за який вона здобула вищу кваліфікаційну категорію та звання «старший вчитель». Активність та професіоналізм пані Вікторії неодноразово відзначалися різноманітними нагородами, грамотами, подяками та відзнаками Острозької міської ради, відділу освіти виконкому міської ради, Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та ін. Також вона має друковані методичні матеріали у спеціалізованих виданнях та постійно бере участь у багатьох конкурсах, де здобуває не лише перемоги, а й новий досвід. Так, із 2010 по 2015 р. була членом науково-дослідної лабораторії особистісно зорієнтованого навчання української літератури «Організація читацької діяльності на особистісно зорієнтованому уроці» під керівництвом кандидата педагогічних наук, наукового співробітника лабораторії літературної освіти Інституту педагогіки АПН України Анатолія Миколайовича Фасолі.

А розпочала пані Вікторія свою педагогічну кар’єру в 2002 році в Пісківській загальноосвітній школі Костопільського району. З 2003-2004 працювала в Острозькому економіко-гуманітарному ліцеї на посаді бібліотекаря та вчителя української мови та літератури. З 2005 року працює в Острозькому навчально-виховному комплексі «Школа І-ІІІ ступенів-гімназія» на посаді вчителя української мови та літератури.
– Вікторіє Костянтинівно, що для Вас означає «бути вчителем»?

– Вчитель – це не просто професія. «Бути вчителем» – означає не лише подавати навчальний матеріал, а й постійно самому вчитися, а також бути, жити, переживати разом із дітьми й найголовніше – любити дітей. На батьківських зборах я ніколи не кажу «ваші діти», мені вони всі мої й наші. Якщо чесно, зараз мені важко уявити себе в іншій ролі. Я постійно працюю, навіть під час відпустки шукаю різні новинки, вдосконалюю свої знання з предмета й пишу навчальний план. Все це не для того, аби зробити роботу раніше, а через те, що за 15 років роботи в школі я звикла жити в постійному ритмі навчання. Тому навіть влітку під час відпустки постійно намагаюсь знайти щось нове, неординарне, аби у новому навчальному році для школярів було ще цікавіше.


– Чи пам’ятаєте Ви, яким був ваш перший рік вчителювання?

– Після закінчення університету я спочатку працювала на Костопільщині. У школі мені відразу дали класне керівництво у восьмому класі, в якому було шестеро дівчат та вісімнадцять хлопців. Не дивлячись на цю «вибухову суміш», у нас склалися дуже хороші стосунки, і вони з радістю прийняли мене у своє товариство. Нам було досить комфортно працювати. Звісно, не все було так просто, але так, щоб було дуже важко, то такого згадати не можу. Пригадую, як дивувалася із поведінки семикласників. Вони дозволяли собі залазити під стіл, грати літачками і тому подібне. Мене, як молодого педагога, тоді ця ситуація непокоїла, та зараз я точно простіше реагую на такі речі, адже діти – це непосидючість, яку потрібно вчитися спрямовувати у правильне русло. Моє життєве кредо – це слова з Біблії: «Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе». На уроках це діє безапеляційно, й на добро діти відповідають добром.

– Пані Вікторіє, розкажіть трішки детальніше про методику особистісно зорієнтованого навчання, яку Ви використовуєте на своїх уроках літератури.

– Основною її ідеєю є концентрація уваги педагога на цілісній особистості учня, створенні умов розвитку не тільки його інтелекту, але й духовності, емоційних, естетичних і творчих задатків. Розвиток дитини не зводиться лише до пасивної асиміляції нею готових знань і умінь, а передбачає активне відтворення дитиною в процесі діяльності. У моєму цьогорічному випускному класі ми працювали за цією методикою. Наші уроки проходили дуже цікаво, адже діти не просто обговорювали прочитані твори із програми, а заразом малювали, співали, вигадували свої казки, писали вірші, тобто розвивалися творчо. Для прикладу, моя учениця Мирослава Ягодка видала свою збірку віршів. Кожен учень створював свою папку успіху, де зберігав усі свої творчі доробки. Я бережу усі ці матеріали, адже вони надзвичайно цікаві та цінні для мене. Особистісно зорієнтоване навчання допомагає краще пізнати дітей, зрозуміти, що їм подобається. Наприклад, був клас, де діти більше любили співати, а моїм цьогорічним випускникам було до вподоби писати та малювати, цього року п’ятикласники виявилися ще більш креативними: відзняли на один із уроків літератури відео.

– Ви розповідали, що саме Ваші вчителі надихнули Вас обрати професію педагога. Чи сьогодні у своїй практиці Ви використовуєте манеру чи методи викладання Ваших наставників?

– Звісно, що всі мої вчителі, викладачі, колеги й учні впливають на мене як на педагога. Якщо проводити паралелі, то можна сказати, що багато моментів я використовую із власного досвіду навчання в школі. Пам’ятаю, на уроках моєї вчительки математики, а тепер директора школи Алли Володимирівни Параниці, ми постійно були в русі й не гаяли жодної хвилинки. Сьогодні, я намагаюся задавати подібний ритм роботи на своїх заняттях. Людмила Володимирівна Кухарук навчила мене роботі в колективі, а Світлана Василівна Франчук показала, що під час уроку дуже корисно пожартувати або зробити руханку, аби розрадити учнів.

– Як вчитель української мови та літератури, Ви, безумовно, багато читаєте, що останнє Вам найбільше сподобалось?

– Зрозуміло, що готуючись до уроків, читаєш або перечитуєш літературу з навчальної програми. Та іноді вдається викроїти час, аби почитати для душі. Ще з минулого літа я захопилася творчістю Наталії Гурницької. Зокрема мені подобається така її легка книга «Мелодія кави у тональності кардамону». Неоднозначні враження залишились від роману сучасної української письменниці Люко Дашвар – «Село не люди», як на мене, у книзі забагато вульгарного. Загалом, я намагаюся якомога більше знайомитися із сучасною літературою.

– А що можна сказати про школярів? Чи читають зараз діти?

– З цим дуже складно. Переважно діти не хочуть читати, особливо у середніх класах, бо старшокласники уже більш свідомі того, що треба вчитися. Але ж наше завдання не змусити прочитати, а навчити дитину любити читати. Можливо, річ у програмі. Наразі, ми почали працювати за оновленою програмою й цього року читатимемо книгу сучасної авторки Оксани Думанської «Школярка з передмістя». В книзі йдеться про дівчинку, в якої мама на заробітках, і, власне, про те, як живеться цій дитині. Побачимо, як учні прореагують на цей твір, сподіваюсь, він їх зацікавить.­

– Чи багато Ваших випускників обрали професію вчителя?

– Звісно багато тих, хто здобув педагогічну освіту, та, на жаль, за спеціальністю працює дуже мало. Надзвичайно прикро говорити про те, що сьогодні професія вчителя не зовсім престижна. Думаю, молодь ще зі шкільної парти бачить,, наскільки це складна робота, що вимагає колосальних сил та енергії, та не завжди є така ж віддача.

– Маючи п’ятнадцятилітній педагогічний досвід, які поради Ви дасте для вчителів, що тільки розпочинають свою роботу в школі?

– Напевно, у нашій професії важливо бути терплячою, працьовитою та наполегливою людиною. А також треба бути готовим, що доведеться багато чим пожертвувати. Для прикладу, в період коли ми заповнюємо календарні плани, доводиться працювати з ранку до ночі, мій чоловік жартує, що сім’я «втрачає» матір й мама повернеться в п’ятницю з обіду, коли все допише. І це правда, дуже часто доводиться жертвувати спільно проведеним часом з дітьми та чоловіком. Бо ти прибігаєш з роботи, швиденько робиш з дітьми уроки й далі починаєш до ночі готуватися до своїх уроків. Бувало таке, що коли діти просили почитати їм на ніч казку, то були змушені слухати «Кайдашеву сім’ю» чи інший твір із шкільної програми. Також важливо пам’ятати, що у нашій роботі не діти підлаштовуються під вчителя, а навпаки. Тому, постійно треба потрібно розвиватися, аби завжди бути на одній хвилі з дитиною. Без винятків, кожен вчитель обов’язково має буди розуміючим, милосердним та працьовитим. Так уже склалося, що бути вчителем лише на період занять ніяк не вийде. Якщо вирішуєте присвятити себе цій професії, треба бути свідомим, що доведеться віддати дітям всю свою душу без залишку. Інакше нічого не вийде.

Автор: Інна СОБКО

Коментарі
13 грудня
Сьогодні
Вчора
11.12.2017
10.12.2017
09.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин