«Кожна пісня – окремий світ», – острозька виконавиця Оксана Скороход, яка почала співати раніше, ніж говорити

Виконавицю Оксану Скороход добре знають в Острозі, Рівному, Нетішині й далеко за межами Великої Волині, адже співачка не тільки виступає наживо, а й активно веде сторінки в соцмережах, де щедро ділиться творчістю, змагається на різноманітних конкурсах.

Крім того, Оксана Миколаївна – наставниця юних талантів, бо працює викладачкою вокально-хорових дисциплін в Острозькій і Нетішинських школах мистецтв, а ще залучена до роботи Центру культури, дозвілля і туризму виконкому Острозької міської ради.

«Я народилася в Острозі, і саме з цим містом повʼязані найкращі спогади дитинства. Згодом переїхала в Нетішин, уже там пішла в школу. Зараз, як і більшу частину свого життя, живу на два міста – Острог і Нетішин», – ділиться Оксана.

Для Район.Острог Оксана Скороход відверто розповіла, з якими думками виходить на сцену, що її поєднує з поетом Юрієм Матвійчуком і коли будуть музичні новинки.

– Оксано, коли Ви почали співати? Можливо, маєте в родині співаків, від яких перейняли талант?

– У моїй родині жартують, що співати я почала раніше, ніж говорити. Співаю я завжди і всюди. З дитинства. Уявляєте, як важко було зі мною брату? І я не уявляю (сміється, – авт.).

А ще є індикатор: якщо я перестала співати, значить у моєму житті сталося щось дуже погане. Професійно в моїй родині не співає ніхто, але в родинному колі поспівати за столом було традицією. Після перемоги ми обов’язково її відновимо.

– Чи маєте мистецьку освіту, як вона допомогла розкритися?

– Так, я магістр музичного мистецтва.

Навчаюсь музики  20 років і не планую зупинятися. Тільки безперервно навчаючись, я можу бути такою цінною для своїх учнів, на мою думку.

Цікавим є те, що розкритися допомогла не освіта, а саме люди, які були поруч і в потрібний момент дали необхідну підтримку. Сьогодні тією підтримкою для своїх учнів намагаюсь бути я, а також прикладом. Ось те, що змушує ризикувати, експериментувати, долати страх та йти до своїх цілей.

–  Ви не так давно виступаєте на сцені. Що стимулювало почати співати для публіки?

– Моє життя – це поєднання невипадкових випадковостей, якщо так можна сказати. Виступала я з дитинства, але через те, що жила в Нетішині, Острог мене ще не знав.

Був період, коли я захотіла кардинально змінити життя і залишити музику в минулому. На якийсь час у мене вийшло, я навіть почувалася щасливою… Зараз розумію, що то був період переосмислення і перезавантаження, після якого музика і спів стали усім моїм життям.

Виступати знову я почала тоді, коли прийшла на роботу в Острозьку музичну школу (тоді була ще така назва). Найкращий спосіб навчити чогось дітей – показати. От заради них мені довелося бороти страх публічних виступів, учитися поводитися на сцені заново. Я щиро ділилася своїми переживаннями перед виступом, а вони розуміли, що можуть поділитись зі мною

Зараз, озираючись на ті часи, не знаю, хто кому допоміг більше.

– Поділіться, що відчуваєте, коли виходите на сцену? З якими думками спускаєтеся зі сцени?

– Сьогодні, коли я виходжу на сцену, досі борюсь зі страхом не впоратися. Намагаюсь сконцентруватися на словах пісні та передати емоції. Все одно не без казусів. Але чим більше виступів – тим простіше починаєш ставитись до незапланованих нововведень, назву це так.

Зі сцени зазвичай спускаюсь з думкою «я це зробила, можна починати готуватись до наступного виступу».

– За останній рік Ви презентували нові цікаві композиції. Скільки авторських пісень у Вас є? Хто надихає у їх створенні, допомагає? А маєте улюблену авторську композицію?

На сьогодні на всіх музичних майданчиках можна послухати чотири пісні, три з яких написав Юрій Матвійчук. Крайня пісня «БАМ БАМ БАМ» – моя авторська.

Спільна праця з Юрієм почалася з пісні «Осінні валізи». Я точно не пам’ятаю вже, але, певно, я десь її почула і захотіла виконувати, написала йому, а він радо мене в тому підтримав. Навіть згодився акомпанувати мені. Далі було дуже багато спільних репетицій, виступів і ми зрозуміли, що прийшла пора записувати.

Читайте також: Острозька співачка презентувала нову пісню, присвячену загиблим захисникам України

Оксана Скороход і Юрій Матвійчук

Кожна пісня – окремий світ, про який я можу писати дуже багато, тож, якщо буде цікаво про це послухати – запрошуйте на інтерв’ю ще (сміється, – авт.).

Додам, що незаписаних пісень у нас вистачає, було б непогано знайти спонсора, бо задоволення то дороге.

Хто надихає? По-різному. Є лірика, і, очевидно, що там не обійшлося без «колишніх».

Пісня «Я помолюсь» – біль, який Юрій Матвійчук вилив на папір, а згодом вірш став піснею. «Українська весна» – це пісня, яка була написана ще 2011 року, здається. Але після повномасштабного вторгнення я відчула потребу її записати, в чому Юрій мене знову підтримав. А потім цю ідею підхопило ще чимало наших друзів і допомогли реалізувати цілий проєкт. І це також надихає.

Читайте також: Острозькі митці з авторською піснею перемогли на міжнародному конкурсі

Улюблена авторська? Не можу виділити якусь одну… Вони всі – частинка моєї душі, прояв якоїсь з моїх сторін.

– Маєте творчі музичні плани на найближчий час? Чи скоро почуємо Ваш авторський музичний альбом?

– Творчі плани?.. Планую зробити сольний концерт української музики в Острозі найближчим часом, де всі охочі зможуть насолодитись академічним співом та неймовірними творами відомих композиторів: М. Лисенка, Г. Майбороди, К. Стеценка, та інших.

З авторськими піснями все буде стабільно: за можливості буду записувати, ділитись з вами.

Найближчу премʼєру планую на 14 лютого Як тільки запишемо все, що запланували з Юрієм, почнемо готувати концерт-презентацію. Складно зараз сказати конкретніше, бо все ж основний фокус на тому, щоб якнайшвидше перемогти ворога.

Колектив ОШМ під час благодійного вечора

– Розкажіть трохи про свою роботу в ОШМ: чи багато учнів, як водночас виступати й учити це робити інших? Чи трапляється вчитися в учнів?

– Робота в ОШМ – це подія, яка спершу кардинально змінила моє життя, а потім і мене. Почуваюсь там абсолютно на своєму місці. Учнів завжди маю багато, а цьогоріч – рекордну кількість. Подумую про те, що в наступному навчальному році нікого нового брати не буду.

Виступати й учити інших складно лише через те, що я не маю часу на відпочинок, а от все інше тільки в плюс.

Пояснювати можна багато, але добре, коли учні можуть не лише слухати теорію, а й бачити весь процес на практиці, і безпосередньо брати в ньому участь.

Чи трапляється вчитися в учнів? Постійно. Вгадайте, хто навчив мене слова «крінж»? Правильно, учениця (сміється, – авт.). А якщо без жартів, то можу сказати, що в процесі творчості ми постійно навчаємось, ділимось думками, розвиваємося й обмінюємося досвідом. Спільна праця дорівнює двосторонньому зростанню, я гадаю.

Оксана Скороход із вихованцями

– Чим, крім музики, захоплюєтеся?

– Часу на якусь іншу діяльність у мене дуже мало, тому зараз обмежилась тим, що мене наповнює: спорт, танці, читання книг та зрідка малюю.

– Яку одну пораду Ви дали б собі минулій?

– Завжди слідуй за своїми бажаннями/мріями/цілями. Коли ти чогось справді хочеш, увесь світ буде тобі в цьому допомагати. З усього роби висновки і зупиняйся лише для того, щоб почати знову ще яскравіше.  Коротко не вийшло, але саме ці думки завжди тримають і не дають опустити руки в найскладніших обставинах.

– Дякую за розмову! Творчих успіхів і якомога більшої кількості яскравих перемог!