Поет, музикант, вчитель та цінитель спорту: історія острожанина Юрія Матвійчука

Поет, музикант, вчитель та цінитель спорту – так можна охарактеризувати острожанина Юрія Матвійчука. Він розповів нам своє життя, захоплення, про мрії, які пізніше стали реальністю.

- Поперше, я уродженець міста Острога, я люблю своє місто. По-друге, я вчитель, це мені також подобається. По-третє, я є членом Національної спілки письменників України.
Я навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті на факультеті Культурологія, спеціалізація педагог-організатор.
Я викладаю у Розвазькій ЗОШ ІІІІ ступенів №1. Там я працюю педагогом-організатором і на даний момент, на «декретному» місці, заступником директора з виховної роботи.

- Чому Розваж, а не Острог?

- Насправді, склалися такі обставини, що не було можливості працювати в Острозі, бо не було місця. Пішов туди так само на «декретне» місце, а вже чотири роки працюю на постійному місці.

- Чи хотів би ти працювати в Острозі?

- Насправді, ні. Я настільки звик до сільських дітей, що мені з ними простіше працювати. Я там з 2013 року, це вже йде 8й рік, я до всіх звик і всіх знаю.
Мої обов’язки це організовувати різні свята, заходи для підтримки дітей, а також співпраця з класними керівниками та вчителями.

- Звідки ти береш ідеї для реалізації свят? Чи є якась програма, за якою ти йдеш?

- У нас є річні плани, які є обов’язковими. Нам присилають стратегії розвитку закладів, але якщо кожен рік робити те ж саме, то дітям стає нецікаво. Наприклад, один й той самий день святого Валентина їх не дивує. Кожен рік щось змінювати мені цікаво.

- Як ти заохочуєш дітей до співпраці?

- У нашій школі є діти, які самі хочуть працювати. Були такі випуски, що насправді самі приходили і питали: «А чого ми нічого не робимо?». З такими дітьми хочеться працювати і хочеться, щоб вони, перш за все, розвивалися як особистості.

- Наскільки сильно карантин вплинув на твою діяльність? Чи були якісь онлайнзаходи з дітьми?

- Насправді, як таких онлайнзаходів не було, але постійно все публікували на сторінках у Фейсбук, Вайбер і Класрум, що є такий захід, мав би відбуватися, але, у зв’язку з карантином, його нема. Карантин дуже вплинув на мене.  Просидіти з березня місяця вдома – це дуже складно. Коли я звик мати по два [ред. поетичні] виступи в тиждень, то це вже круто. Так само і на рахунок школи.

- Коли ти вирішив, що поезія – це твоє?

- В років 14, коли я почав писати банальними римами: «Бити, любити, ходити, робити». Коли на уроках математики, фізики і хімії, які я не любив, і всі щось розв’язували, то у мене останні сторінки зошита були обмальовані, або обписані якимись текстами. Тоді я почав цікавитися читанням і у мене з’явилася мрія видати власну книгу.

- Коли ти вперше видав свою збірку?

- У 2013 році вийшла збірка поезій під назвою «О…бій…ми…».
Я раніше публікувався, коли вчився. Це було потрібно для літературної студії і щоб самоствердитися. На даний момент – це сторінка у Фейсбуці і в Інстаграмі. Мені цього вистачає, аби люди бачили творчість.

- Як потрапити у Національну спілку письменників України?

- Я бачив те, що там є мої улюблені поети і я дуже хотів туди потрапити. Це був для мене стимул писати, розвиватися і щось робити. Потрапив туди завдяки Ірині Баковецькій, яка є головою Національної спілки України, ну, і, звичайно, якби не було чогось в моїй голові, не було віршів, то мене там би не було. Але є багато людей, які мені допомагали.

- Що це для тебе означає?

- Ну, я можу сказати, що я крутий пацан [ред. посміхається], який є одним з членів спілки. Якщо взяти Острозьку громаду, таким багато хто не може похвалитися. Щоб туди потрапити, потрібно вміти писати і пройти відбір. У 2018 році нас вибрали 26 чи 27 чоловік з усієї України. Але я думаю, що там було дуже багато заявок.
У мене дві збірки. Другу випустив у 2017 році, називається «Хамелеон».

- Коли ти плануєш видавати нову збірку?

- Я вже домовився з редактором та з видавництвом, думаю, що вона вийде у світ вже цієї весни, її назва – «Рваними Римами». Я обрав таку назву через те, що там всі вірші з 2017 року і до сьогодні й вони написані незагальноприйнятими рядками.
Для того, аби випустити книгу, перш за все, потрібно мати матеріал і потрібно знайти людину, яка допоможе відсіяти всі вірші. Як на мене, то багато примірників не треба випускати. Наприклад, першу збірку я просто роздавав, аби знали, хто я такий. Дивіденди воно тобі пізніше приносить, якщо ти подаєшся на якийсь грант від Рівненської ОДА.

- Ти намагався вийти за межі Рівненської області?

- Чесно кажучи, ще не хочу пробувати. Я хочу бути, перш за все, сталим, толковим і знати собі ціну, а тоді вже можна буде щось далі робити.

-  Пробував співпрацювати з іншими письменниками?

- Так, насправді  у нашій рівненській організації відбувається дуже тісна співпраця, якщо якісь заходи чи Рівненська ОДА виділяє кошти на видавництво, ми всі там задіяні. Один одного підтримуємо. Наприклад, у нас є Микола Береза, Тата Рівна, Ірина Баковецька, Валентина Люліч, Олександр Ірванець, Петро Кралюк.

- Які твої улюблені поети та прозаїки?

- З української класики Василь Стус, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, але для мене подобалася і російська література. Коли у мене був перехідний вік, то моїми улюбленцями були Сергій Єсєнін і Олександр Блок. Серед книг можу порадити: Еріх Марія Ремарк «Час жити і час помирати», Сергій Жадан «Ефіопія», Ернест Гемінгуей «Старий і море».

- Поговоримо про музику. Розкажи про своє навчання гри на гітарі.

- Я вчився сам, перша пісня, яку вдалося виконати – це Віктор Цой «Звезда по имени Солнце». Навчився грати у гуртожитку на чотирьох акордах. Бажання опанувати гітару було ще зі школи, бо у мене були друзі, які ходили на гітару, а це були складні часи, тому навчатися в музичній школі не було можливості. Пізніше я поставив собі за ціль навчання. До мене приходив одногрупник з гітарою і я на ній грав. Пізніше мені подарували гроші на День народження і я купив свою першу гітару.

- Коли ти навчався грати на гітарі, не було швидкісного інтернету, Ютюбу, де можна було б дивитися відеоуроки. Як ти навчився?

- Мені просто показали перші два акорди, які я вчився грати десь тиждень. Пізніше ще показали і я вже якось сам намагався. Оскільки було навчання і я був задіяний у різних гуртках, то у мене не дуже багато часу було для цього. Пізніше я взагалі перестав грати. Але коли беру гітару до рук, то це викликає шалені емоції. Можливо, співати я не вмію, але раніше мене дуже тішило те, що я вмію грати, всі на мене дивляться і я собі думав: «Ти крутий».
Я пишу сам пісні. Після пів року моєї гри на гітарі, я записав першу пісню на професійній студії «Індюк Рекордс» в Рівному. Олексій Казанцев тоді робив проєкт для таких дилетантів як я. Досить непогано вийшло, але мінус у тому, що пісня була російською мовою. Якби був повноцінний гурт, то можна було б далі записуватися. Самому це дуже дорого.

Окрім поезії, викладання та музики, у моєму житті відіграє важливу роль спорт. Раніше грав футбол за Розвазьку команду. Згодом захопився волейболом, бо мені це стало більш цікаво. Там зовсім інші емоції, ніж у футболі.
- Дякую, що знайшов час з нами поспілкуватися, бажаємо тобі успіхів та натхнення!

Запрошуємо Вас до прослуховування пісні «Париж», автором якої є Юрій Матвійчук!

Дізнавайтеся актуальні новини нашого міста та району першими. Приєднуйтеся до Район.Острог у Viber та Instagram.