В Острозі говорять будівлі: «Вікна історії» – про життя міста ХХ століття і його мешканців
-
-
>
-
>
-
>
6210
Фото-аудіо інтервенція в міський простір Острога – складні слова, за якими цікавий і цінний проєкт «Вікна історії». А в ньому – літопис міста через окремі долі.
Острог – цікаве, історично багате місто. Чи не щороку працівники Державного історико-культурного заповідника Острога (ДІКЗО), Туристично-інформаційного центру (ТІЦ), місцеві краєзнавці й активісти відкривають цей населений пункт іншим, популяризують місто в Україні та за її межами.
Наприклад, 2019 року був реалізований проєкт «Віртуальний музей спадщини князів Острозьких», а експозиція Музею книги та друкарства ДІКЗО оновилася завдяки «Інтерактивному музеєві стародруків». Непростого коронавірусного 2020 команді громадської організації «Братство імені князів Острозьких» удалося реалізувати проєкт «Вікна історії».
Ехо історії в Острозі. Як усе починалося
У липні 2018 року в Україні стартував проєкт «ReHERIT: спільна відповідальність за спільну спадщину», який був розрахований на два роки і спонсорувався грантовими коштами Європейського Союзу.
Основне завдання цього масштабного проєкту – поширення обізнаності про місцеві контексти, різноманітний та недооцінений потенціал спадщини; підвищення компетенцій та створення нових підходів і моделей для продуктивної співпраці у роботі зі спадщиною; актуалізацію спадщини завдяки аналізу наявної інфраструктури культури, туризму та бізнесу із залученням стейкхолдерів та локальних громад. Його основні складники – це дослідницька, топографічна та просвітницька робота.
Для розширення географії проєкту, щоб сприяти відповідальним заходам та здійсненню політики щодо збереження, управління та популяризації місцевої культурної спадщини як спільного добра та колективного надбання для місцевого соціально-економічного розвитку був оголошений конкурс на отримання міні-грантів для культурної спадщини.
Навесні 2020 року стало відомо, що за підтримки ReHERIT та Європейського Союзу в Острозі буде втілений безпрецедентний на сьогодні проєкт «Вікна історії» – фото-аудіо інтервенція в міський простір Острога, яка доступно та близько показує етапи міського життя, про які зазвичай не говорять, через особисті історії мешканців полікультурного міста ХХ ст.
Історично-культурний і просвітницький складник проєкту
Одним із напрямків, із яким працювали під час реалізації проєкту, стала популяризація вивчення історії краю. Представники «Братства імені князів Острозьких», працівники острозьких музеїв та історики місцевого вишу підготували кілька відеороликів про ті чи ті аспекти історії.
Цінними надбаннями для закладів освіти та позашкільних занять стали навчальні відео «Як говорити про непросту історію міста ХХ ст.: теоретичні та практичні поради». Микола Близняк, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету «Острозька академія» розповів, як краєзнавство впроваджувалося в педагогічний процес, як працює «усна історія», як організовують усні історичні дослідження та про наявні матеріали з усної історії Острога ХХ століття. Повну відеолекцію дивіться тут.
Своєю чергою Андрій Брижук, заступник директора з наукової роботи ДІКЗО акцентував на тому, що історію, фіксуючи спогади старожилів, досліджуючи ті чи ті події в житті краю, навіть формуючи генеологічні дерева, можуть фіксувати не тільки науковці, а й школярі. Повне відео дивіться тут
Завдяки участі в ReHERIT світ побачило п'ять серій «Фотоісторії Острога». Аудіовізуальні матеріали були відзняти ще 2016 року під час зйомок документального фільму «Острог в тіні історії». Оцифрування й упорядкування матеріалів дозволяє пізнати історію міста через окремі будівлі чи персоналії. Старі фотографії фахово коментував старший науковий співробітник ДІКЗО Анатолій Хеленюк. Острозька чоловіча гімназія (збудована з решток єзуїтського колегіуму в Острозі), Єзуїтський костел, руїни Кармелітського монастиря, Велика синагога Магарша, центральна вулиця Острога (її назви у різні часи Олександрівська, Дубенська, Сталіна, Леніна і проспект Незалежності), жіноче училище графа Блудова, відродження Острозької академії, алея Міцкевича, яку знищили, аби зробити дорогу з двома смугами, Миколаївська церква – про це та інше можна дізнатися з розповіді краєзнавця.
«Наше місто було інтернаціональне колись – українці, росіяни, євреї, мусульмани, католики, протестанти… Православні церкви, костели, кірхи протестантські, синагоги, мечеті… така історія», – наголошує Хеленюк.
Розмаїття історії – крізь призму доль острожан
Щодо самих історій острожан, їх було вісім. Про рід Янчевських-Халецьких-Бондарчуків в Острозі – загалом шість поколінь – розказав Віталій Бондарчук.
«Прапрабаба Варвара Янчевська (1860 – 1937), очевидно, перша представниця роду, що замешкала в Острозі. Напевне, вона була не в захваті від Острога. Її діяльно-холеричній натурі це місто-меланхолік не підходило. Варвара діяла, при чому багато і рішуче: дочка військового (Володимира Шмідта), медсестра, активний учасник Червоного Хреста. Вона дослужилася до персональної пенсії. Про рішучий характер свідчить сімейна реліквія – срібна шкатулка з написом зробленим у І світову: «Глибокошанованій Варварі Володимирівні від вдячного пораненого», – починається літопис родини.
Син Варвари Микола Янчевський (1888 – 1952) був лікарем-епідеміологом. Він щиро полюбив Острог і вирішив тут осісти. Для міста у в непрості часи він роздобув рентгенапарат – чи не єдиний у той час в області.
Дядько оповідача Олексій Халецький – історик, трудився у місцевому музеї. Існує сімейна оповідка, як Олексія після перегляду фільму ненавмисно… замкнули у замку.
Нині археолог і працівник Державного історико-культурного заповідника Острога Олександр Бондарчук, мистецтвознавиця, викладачка НаУОА Ярослава Бондарчук і Віталій Бондарчук не тільки трепетно бережуть історію свого роду, а й досліджують відомості про давнину.
Про історію родини Сікорських, нащадки яких розкидані не тільки на Рівненщині, а й за кордоном, розповіла Катерина Кравчук.
Подамо невеликий витяг із життєпису Івана Сікорського.
З Іваном трапилася цікава пригода у довоєнні роки. Він закінчив польську семирічну школу з відмінними оцінками, був допитливим Якось Іван в одній із технічних книг знайшов схему детекторного приймача, якого сам змайстрував. Часто вечорами сусіди та знайомі приходили, аби послухати новини Польщі й інших держав.
25 травня 1935 року помер перший голова відродженої польської держави, засновник польської армії – легендарний Юзеф Пілсудський. Саме з саморобного радіоприймача Іван Сікорський дізнався про державний траур та конкурс на кращий проєкт пам’ятника маршалу, який оголосив уряд країни в різних регіонах Польської держави.
Іван усе ж узявся до роботи, аби взяти участь у творчому змаганні. Він був упевнений у своїх силах тому, що вмів гарно малювати.
Здивуванню не було меж, коли через деякий час його викликали до міської управи і повідомили, що він зайняв третє місце у престижному конкурсі.
За це острожанин Іван Сікорський отримав грошову премію, за яку придбав дорогого костюма, кілька книжок та подарунки рідним. Та це не було єдиним призом. Зважаючи на те, що хлопець не мав освіти, але без відповідних знань здобув визнання уряду за допитливість й ініціативу йому запропонували отримати освіту на вибір в одному з трьох навчальних закладів. Після роздумів юнак обрав фельдшерську школу. Його навчання повністю фінансували з державної казни. Так Іван Сікорський став фельдшером.
Ганна Крушинська поділилася тривалими пошуками свого родоводу, адже не один рік збирала інформацію, доступні документи, з яких і дізналася, хто й де з її родини мешкав. Виявляється, прародичі з’явилися в Острозі на початку ХХ ст., коли сюди з Кременеччини переїхав Антоній Новацький. Створивши сім’ю з містянкою Наталією Сорочинською, Антоній Ілліч започаткував тут рід острожан – у місті мешкають нащадки четвертого покоління.
А Інна Хмарук пригадала історію своїх батьків, яких привела до Острога Друга світова війна. Так була заснована вчительська династія, яка не переривається ось уже три покоління.
«Поки мама була жива, у нас у домі завжди стояло відро, наповнене водою. Це був жах її дитинства. Маленька прокидалася вночі їсти: треба розвести в плиті вогонь, підігріти їжу, воду. Одного разу сталося так, що не вистачило води (водогону ще не було). Удвох із братом вони йшли вночі до криниці по воду. Більше без води у відрі наш будинок не був до маминої смерті…», – згадує Інна Тимофіївна.
Саме Алла Плескач, яка працювала вихователькою у місцевому інтернаті, і привила дітям любов до педагогічної праці – усі три доньки здобули учительський фах.
«Ми любимо наше місто. І це для мене не просто слова. Я тут народилася, виросла, працюю. Тут живе моя сім’я, тут живуть сім’ї моїх сестер, тут живуть сім’ї моїх дітей, тут народився і підростає наш внук», – підсумовує пані Інна.
Про історію Острога заговорили будівлі
Спокійний польський міжвоєнний період у спогадах Анастасії Пашковської, трагічна, важка, глибока історія Йосипа Галицького та острозького гетто чи теплі дитячо-юнацькі спогади про «старий» Острог Анатолія Хеленюка тепер можна співпережити завдяки сучасним технологіям в Острозі.
Проєкт «Вікна історій» розповідає про місто і його людей кожному охочому слухати. Уздовж проспекту Незалежності у хронологічному порядку (від Будинку школяра до Будинку Маршада) у замурованих вікнах міського простору знайшли своє місце 5 інсталяцій, що за допомогою аудіо, старих фото та qr-кодів, повертають голос для дуже особистих історій, переживань восьми людей, що у певний період свого життя були пов’язані з Острогом.
На вибір слухачів 8 історій, обрати можна будь-яку. Та найліпше пройти повний маршрут «Вікнами історій» або бодай послухати їх на порталі izi.travel, де вони розташовані у вільному доступі.
Галина МАКСИМЧУК
Коментарі