Хочемо більше пізнати Україну: як словаки зі Жиліни допомагають українцям переживати війну

Повномасштабна російсько-українська війна, яка почалася 24 лютого 2022 року, зламала чимало життів, зруйнувала багато планів. Але є люди, які навіть у цих непростих умовах наповнюють своє життя змістом, ба більше – допомагають іншим. І перешкодою не стають ні кордони, ні інше мовне середовище, ні зайнятість.

Свою нішу в сфері психологічної допомоги, міжнародної співпраці й культурної інтеграції бачить професорка кафедри психології та педагогіки Національного університету «Острозька академія» Галина Гандзілевська.

Галина Борисівна ще наприкінці 2021 року отримала можливість стажуватися в Жилінському університеті (Словаччина). Згідно з грантовим контрактом мала приїхати до Словаччини на початку березні 2022 р. Час від’їзду збігся з початком повномасштабного вторгнення, тож, крім попередньо обумовлених умов стажування, розширилася сфера відповідальності науковиці – додалися практичні складники.

 За час перебування в Жиліні професорка, практична психологиня долучилася до багатьох заходів на підтримку України, допомагала вимушеним переселенцям і очно, і дистанційно, проводила мистецькі дійства, щоб продемонструвати схожість двох народів, а також продовжувала налагоджувати міжнародну співпрацю у сфері освіти й науки.

Читайте також: Професорка Острозької академії Галина Гандзілевська доєдналася до заходу на підтримку України у Словаччині

У лютому минулого року як відповідь на ситуацію, пов’язану з російським вторгненням в Україну, В’ячеслав Халанський зорганізував проєкт психологічної допомоги постраждалим від війни, запросивши до нього з-поміж інших Галину Гандзілевську. У проєкті об’єдналися українські психологи, дослідники, психотерапевти й психіатри, які готові надавати допомогу і підтримку постраждалим.

«Ми почали працювати відразу, об’єдналися й допомагали один одному, а також усім, хто цього потребував. Це був потужний ресурс, адже коли ти об’єднуєшся з іншими, можеш говорити впевненіше й діяти активніше», – зазначила Галина Борисівна.

Проєкт передбачав безкоштовні кризові консультації постраждалим. Це була, так би мовити, перша психологічна допомога.

Паралельно зі зайнятістю в проєкті Галина Гандзілевська проводили очні консультації для переселенців в Українському домі Жиліни, а також працювала з українськими студентами в Жилінському університеті.  У цей час до роботи українських психологів як наставник-консультант долучився ізраїльський психотерапевт, координатор психіатричної служби в Медичному центрі Бней Ціон (Хайфа, Ізраїль) Алекс Маляр. Він проводив супервізійні зустрічі для українських колег. Ця робота триває і досі.

Крім того, у березні 2022 року Академія української преси спільно з Національним університетом «Острозька академія» втілили в життя волонтерський проєкт з протидії дезінформації, підтримки психологічної та фізичної безпеки, використовуючи «казки першої допомоги». 

«Ми з практичною психологинею Оленою Ратінською вирішили, що будемо писати терапевтичні казки. З цими «казками першої допомоги» щоп’ятниці виходили в прямий ефір. Це, звичайно, вимагало зусиль. Але теж це була підтримувальна  стабільність у нестабільному світі. До речі, ефіри збереглися в записі, і їх переглядає дедалі більше людей», – повідомила Галина Гандзілевська. 

Підготовлені тоді терапевтичні казки були призначені насамперед для вчителів і батьків. За допомогою них дорослі вчилися проживати травматичний досвід, дізнавалися, як підтримувати своє ментальне здоров’я, а також скорегувати й дозволити прожити всі емоції дітей. 

Під час вебінару. Галина Гандзілевська (ліворуч). Фото зі сайту НаУОА

Продовжуючи казкову тему, Галина Борисівна розповідає про те, що Острозька академія спільно з Жилінським університетом (Словаччина), Палацьким університетом в Оломоуці (Чехія) та Університетом у Бєльсько-Бялій (Республіка Польща) виграла грант у межах Вишеградського фонду. Упродовж півтора року група науковців з-поміж іншого досліджуватиме казки й те, як вони впливають на дітей і дорослих. «Ми вже проаналізували українські народні казки (я тут знайшла збірку, перекладену словацькою) у вимірах резилієнсу й саногенності. І виявилося, що переважна більшість героїв українських народних казок є психологічно стійкими. Це теж можна використовувати з певними інтерпретаціями, щоб зміцнити психологічну стійкість дітей», – каже Галина Ганзілевська. 

До речі,  науковці з європейських вишів у дистанційному форматі періодично долучаються до роботи наукових конференцій і круглих столів, де презентують перші результати своїх досліджень і діляться досвідом. Крім того, для студентів Острозької академії і Глухівського національного педагогічного університету ім. Олександра Довженка викладачі вишу з Жиліни та словацькі психологи-практики читали лекції. До роботи залучали насамперед здобувачів освіти педагогічних спеціальностей і всіх охочих.

Надалі, каже Галина Гандзілевська, опублікують низку наукових розвідок і посібник. 

«Перебуваючи на стажуванні в Жилінському університеті, я зосередила увагу на психологічній адаптації українських біженців та українських студентів у цій країні. Свого часу я під керівництвом професора Ігоря Пасічника досліджувала психологію життєвих сценаріїв українських емігрантів і переконалась, яку важливу роль в інтеграції в суспільство мають творчі мистецькі об’єднання. Так з'явилася ідея українсько-словацького театру, яку підтримала організація «Človek v ohrození», Український дім у Жиліні й Жилінський університет і загалом творчі мешканці міста», – продовжує Галина Борисівна.

Галина Гандзілевська (ліворуч) і Данка Сєдова (праворуч)

Отож, напередодні новорічно-різдвяних свят розпочався новий етап роботи. Психологічні зустрічі чергували з репетиціями музично-театралізованої постановки. До задуму Галини Гандзілевської долучилися ще Тетяна Кучер та Штефан Іжак. Так вдалося підготувати виставу, прем’єра якої відбулася в Жилінському університеті. До театральної трупи ввійшли українські переселенці, зацікавлені жителі Жиліни, а також українські, словацькі та чеські студенти й викладачі,  які співали колядки різними мовами, зобразили Різдвяні свята України та Словаччини, показавши спільне та відмінне в традиціях.

Постановка припала до душі й акторам, і глядачам. Загалом виставу показували на сцені тричі, щоразу для іншої публіки. Отож, українсько-словацький театр у Жиліні продовжив існування.

За підтримки фонду «United – Help Ukraine» та організації «Človek v ohrození» був організований короткотривалий проєкт для дітей «Мистецтво самопрезентації», після завершення якого разом із учасниками ухвалили рішення долучати й українських, і словацьких дітей до театру.

«На дискусіях, та й загалом різних заходах чи акціях, на які  мене запрошували, часто звучало «Ми хочемо більше пізнати Україну, продемонструвати свою підтримку». А тому до Дня захисту дітей ми  вирішили показати виставу Степана Васильченка «На перші гулі», де грали не лише українці, а й словаки. І все це українською мовою!» – розповіла Галина Гандзілевська.

Українські і словацькі діти виступають на сцені у Жиліні

Весняні обряди у виконанні юних українських і словацьких акторів

Аби передати атмосферу й зарядитися позитивом, українські та словацькі діти (до речі, наймолодшій акторці було лише три роки) співали веснянки, які часто лунають в Україні. Дистанційно долучилися до дійства вихованці Зразкового дитячого ансамблю народної пісні «Співаночка» Центру культури та дозвілля Острозької міської ради (керівниця Інна Хмарук).

Читайте також: Острожани взяли участь у словацько-українській виставі задля підтримки й об’єднання

Ансамбль народної пісні «Співаночка» з Острога

«Молодша і старша група відзняли обрядові пісні на вулиці, де було чути спів птахів. Це було дуже атмосферно. Ба більше, у цих українських наспівах був не лише професіоналізм – діти співали серцем. Це зачарувало глядача. Наш задум дуже вразив Данку Сєдову, керівницю популярного етнічного дитячого колективу в Жиліні (Словаччина) «DFS Stavbárik», – каже Галина Борисівна.

До речі, діти під керівництвом Данки Сєдової також підготували декілька обрядів словацького народу, які дуже подібні до українських, а сама керівниця для весняної постановки написала текст про важливість розуміти один одного і підтримувати, особливо дітей. Ця композиція звучала українською і словацькою мовами.

Крім того, на завершення вистави хор Євангелістської церкви Жиліни ECAV ZA виконав «Молитву за Україну». Цей хор об’єднує українців і словаків. Ця пісня, зі слів Галини Гандзілевської, уже закріпилася в репертуарі колективу, і він часто виконує її, аби продемонструвати підтримку України.

Теж дистанційно долучилася до підготовки вистави професорка НаУОА Жанна Янковська, яка консультувала постановників щодо автентичних українських традицій і звичаїв. 

Міхал Губіш і Тетяна Стужук на сцені українсько-словацького театру

Словацький дитячий ансамбль «DFS Stavbárik»

«Усі мої задумки дуже підтримують мої батьки. Дочка Маргарита зараз зі мною, активно долучається до втілення проєктів – грала в театральних постановках, перекладала тренінги... У нас спільні творчі зацікавлення: ми разом організовуємо благодійні концерти, як-от українських колядок, співаємо у хорі... І це дуже важливо. Бо на відстані особливо гостро відчувається, як із родини виростає Україна… Може, для тих, хто цього не пережив, то просто пафосні слова, але так і є. І хочеться, щоб це відчуття спорідненості з рідною країною жило в українцях, де б вони не були…», – підсумувала Галина Гандзілевська.

Допомагає в цьому, безперечно, збереження та примноження українських традицій. А можливість об’єднати творчі зусилля зі словаками впевнює: разом нам під силу перемогти ворога…

Хоч чимало проєктів ще на стадії втілення, уже відчутно, що міжнародна українсько-словацька  співпраця, започаткована в умовах війни, буде корисною і надалі. «Переконана, що результати наших спільних задумів будуть важливими й у післявоєнний період для пошуків ресурсів відновлення й процвітання», – резюмує Галина Гандзілевська