Учитися, вірити в ЗСУ, волонтерити, – запорука успіху сучасного студента від Альони Пиліпаки з Острозької академії
-
-
>
-
>
-
>
4484
Війна триває, і в неї безліч фронтів, іноді зовсім несподіваних. Окремим військом нині виявилися студенти, які долучаються до волонтерства, організовують благодійні акції, засновують освітні проєкти та водночас навчаються… Однією з таких активісток є голова студентської ради Інституту соціально-гуманітарного менеджменту, студентка майже третього курсу (так каже сама) спеціальності «Українська мова та література» Національного університету «Острозька академія» (НаУОА) Альона Пиліпака.
– Альоно, в університеті Ви активістка. А якими були Ваші шкільні роки?
– У нашій школі (Тинненській ЗОШ І–ІІІ ст. у Сарненському районі. – ред.) активно розвивається учнівське самоврядування, до якого свого часу долучалася: побувала в ролі міністерки культури й дозвілля, тобто того, що вабило найбільше. А вже наступного року – міністерки освіти та науки.
Організація різноманітних заходів, участь у них, поїздки до інших шкіл, щоб представляти свою, стали для мене одним із найцікавіших етапів упродовж шкільних років. Крім цього, різноманітні олімпіади, турніри, МАН – це те, від чого справді отримувала задоволення, бо нові знайомства, знання та досвід є найбільш цікавим.
– Що спонукало вступати саме до Острозької академії? Як до вашого вибору поставилися вчителі, батьки, друзі?
– Моя школа – найбільша сільська школа в Україні. До нас завжди активно приїжджали викладачі та студенти з багатьох закладів вищої освіти. Проте по-особливому запалили представники саме з Острозької академії, які говорили про університет із великим натхненням.
Крім того, коли була шестикласницею, в Острозьку академію вступила моя двоюрідна сестричка, яка багато розповідала про навчання. Під час наших зустрічей я все більше цікавилася академією... Десь тоді я точно зрозуміла, що хочу бути тут.
Острог побачила на власні очі, коли приїхала до сестри на випускний. Це один зі спогадів, який гріє душу.
Я підходила до картин у центральному корпусі, статуй в академічному парку й розуміла, що це моє місце й місто, бо ніде більше не хочу бути. Тут я вже тоді відчула гармонію в кожній вуличці й будівлі, що дихала історією.
Ця поїздка стала для мене величезною мотивацією наполегливо працювати, аби колись стати частинкою академічної спільноти – спудейкою Острозької академії. І стала…
– Як до Вашого вибору поставилися вчителі, батьки, друзі?
– Думка моїх батьків для мене важлива. Їх я дуже поважаю за те, що вони ніколи мені нічого не нав'язували, а прагнули, щоб я сама вирішувала, що мені потрібно, а потім тільки підтримували.
Мама й тато давно знали про моє рішення вступати до НаУОА. Вони прекрасно розуміли наскільки потужним є цей ЗВО, тому тільки тішилися, що я самостійно зробила такий вибір, не розглядаючи ще якихось варіантів.
Учителі, можливо, не всі знали про вступ до Острозької академії, проте практично всі це передбачали, адже бачили, що маю досягнення в навчанні, а в такому випадку – тільки в НаУОА.
До речі, в один із перших днів навчання я зателефонувала батькам із фразою: «Мамо, тату, я не хочу їхати додому, мені тут нереально подобається!».
– На другому курсі Ви очолили студентську раду Інституту соціально-гуманітарного менеджменту. Це чимало роботи. Як вдається поєднувати навчання з обов'язками голови студради?
– Насправді, це було трохи неочікувано, оскільки у зв’язку зі ситуацією в Україні я повинна була тимчасово виконувати обов’язки студдекана. Звісно ж, я не розгубилася, бо знала наскільки це відповідальна посада й місія (ба більше, мені дуже подобаються подібні завдання). Так, вільного часу лишалося все менше… Проте усвідомлюю, що варто виконувати свої обов'язки й учитися, бо так ми всі разом і по-своєму наближаємося до перемоги.
Читайте також: Позивний – Професор: як викладач з Рівненщини читає пари з фронту
Викладачі завжди розуміють студентів, зважають на ситуації, у які вони потрапляють. Завдяки цій посаді я стала раціонально розподіляти час, аби все встигати (навіть не забувала й про активне студентське життя поза межами академії). Оскільки в мене була чудова команда, то ми працювали швидко, злагоджено й упевнено. Я була не сама. Студентська рада – це люди, які завжди підтримають, допоможуть, підстрахують, порадять.
– Як долучилася студрада до волонтерської роботи під час воєнного стану?
– Звісно ж, студентська рада Інституту соціально-гуманітарного менеджменту не лишилася осторонь від подій, бо розуміла, що кожна дія наближає до перемоги.
Спочатку студенти нашого інституту надзвичайно активно долучилися до волонтерських організацій на всіх можливих фронтах. Спільно з деканатом ми створили загальноінститутський спудейський чат, де завжди ділилися всім, навіть малюнками своїх маленьких братиків та сестричок, які допомагали підтримувати бойовий дух…
Читайте також: Волонтери Острозької академії відправили гуманітарну допомогу військовим
– Розкажіть детальніше про волонтерські та благодійні проєкти, які вдалося втілити з командою.
– Їх було чимало. Ми, як українські філологині, розуміли значущість своєї спеціальності та ролі мови у вирі цих подій і спільно з Братством спудеїв створили проєкт «На мовній хвилі» для всіх, хто бажає вивчати чи вдосконалювати українську мову, а особливо, для переселенців, які свідомо прагнули спілкуватися українською. Провели низку зустрічей, записали подкасти, опублікували цікаві дописи.
Проєкт «Поетичний фронт» став місцем, де в художніх рядках автори «виливали» всі свої емоції та почування, бо, як говорила одна з улюблених викладачок: «Папір витримає все».
«Поетичний фронт» – це сторінка в соціальних мережах «Інстаграм» та «Фейсбук», де всі небайдужі до долі нашої держави могли публікувати свої поезії, присвячені героїчному протистоянню України після вторгнення росії. Крім студентської спільноти всіх спеціальностей, долучалися й викладачі та учні шкіл. Згодом ці поезії ми розмістили на листівках до великодніх кошиків, які Острозька академія готувала для жителів Бучі й Ірпеня.
Студентська рада активно поширювала інформацію щодо благодійних ініціатив, зокрема від інших ЗВО.
Плануємо реалізувати ще не одну ініціативу, яка тільки б наближала нас до перемоги! Розуміємо вагомість кожної справи, якою б маленькою вона не здавалася, та те, що спільна робота гуртує та допомагає вдвічі більше.
– Що мотивує навчатися і працювати в такий непростий час?
– Навчання й робота – це мій обов’язок зараз як студентки, громадянки України. Це найменше, що я можу зробити, коли триває війна. Я свідомо розумію те, що перемога близько й відбудовувати Україну будемо ми, молодь. Для того, щоб це робити, варто бути освіченими й грамотними. Моя основна мотивація в тому, що я бачу майбутнє України ще кращим, ніж воно було до війни, а створювати його таким потрібно буде нам самим. Маю в Херсоні друга, який мешкає в складних умовах зі словами: «Я не хвилююся, я чекаю на ЗСУ, які от-от прийдуть». Якщо не будемо вірити та діяти ми, то хто?!
Тому вчитися, працювати, вірити в ЗСУ, волонтерити на всіх можливих фронтах, – це найменше, що можна зробити для перемоги України.
– Крім власне знань, які навички вдалося здобути чи розвинути в університеті?
– В основному, це лідерські якості, риторичні навички, уміння переконувати й мотивувати, що сприяє ефективній роботі студради. Також грамотність, обізнаність та одне з найбільш важливих – правильно розподіляти свій час. Не менш цінним є вміння не сидіти на місці, що проявляється в організації різноманітних студентських заходів: конкурсів, співанок, тижнів факультетів, зустрічей, спортивних змагань.
Та найголовніше – це вміння отримувати задоволення від того, що ти робиш: невимовно радіти кожній маленькій та великій перемозі; спілкуванню зі студентами й викладачами; лише набирати швидкість та черпати натхнення від найменших поразок.
А ще я впевнилася, що українська філологія – спеціальність, яка є джерелом лідерських навичок.
– На скільки, на Вашу думку, нині актуальна та важлива саме українська філологія?
– Безсумнівно, що нині українська філологія надважлива, адже всі ми зрозуміли роль мови в цій війні, яка відрізняє своїх від чужих.
Ми знаємо дуже мало про історичне минуле нашої мови та літератури, про ті випробування, які вона пройшла, а українська філологія – це та спеціальність, яка не залишить байдужим чи байдужою кожного свідомого українця та українку.
Читайте також: 445 років українській філології в Острозькій академії: історія крізь спогади очевидців
Зараз це надзвичайно актуальна освітня програма, яка допоможе осягнути всі тонкощі української мови та літератури. А після закінчення навчання дасть змогу поширювати гуманістичні цінності в суспільство, яке вельми цього потребує. Бо на слова «какая разніца» ви відповідатимете лише конкретними фактами, бо різниця ж то є і «мова має значення!», аби тільки це зрозуміли всі, а не лише філологи та філологині.
– Яким бачите своє майбутнє після навчання в Острозькій академії?
– «Звісно, десь у Міністерстві освіти чи Верховній раді», – саме так ми часто жартуємо з нашим тьютором в ОА (а може, і не жартуємо).
Складно щось передбачити, а особливо в нинішніх умовах, проте я точно знаю, що як українська філологиня Острозької академії виконуватиму найважливішу справу – пропагуватиму українську мову та літературу для всіх-усіх. Так, не певна, яка саме це буде професія (бо вибір у мене великий), проте точно знаю, що вона буде пов'язана з тим, що українська мова має лунати з уст кожного українця та українки… і не тільки.
Зрештою, за повні два роки навчання я здобула чималий досвід у різних сферах. Мені здається, навіть якщо роботодавець почує про те, що я колись обіймала посаду студдекана, то одразу ж зрозуміє, з ким має справу, адже те, як усе відповідально й організовано робиш для улюбленого факультету чи інституту, так і робитимеш далі.
Можна почати шлях від старости академічної групи, на плечі якої лягає теж багато обов’язків, чи наполегливого студента й дійти до висот (можна й президентом чи президенткою стати).
Читайте також:
«Острог дав мені мене»,– спогади випускників про Острозьку академію
