«Я – бібліотекарка, яка не любила читати», – Ірина Федорчук про роботу, інновації і книги

Що найважчого в бібліотечній роботі? Чому робота в бібліотеці оповита стереотипами? Чи потрібні бібліотеки? Про це та інше відверто розповіла в.о. директора Острозької центральної  публічної бібліотеки Ірина Федорчук.

Бібліотека розташована в стінах острозької багатоповерхівки на вулиці Східна, 33. Перехожі проходять повз будівлі. Двері відчиняються, виходить чоловік поважного віку та кладе книги у торбину.

Я заходжу. Праворуч – полиці з книгами. Ліворуч – читальна зала. Бібліотекарі цікавляться, як мені допомогти. Але мені трохи далі. Шукаю методичний кабінет. 

Мене зустріла привітна жінка. Це Ірина Федорчук. Вона 11 років трудиться в бібліотеці, хоча зізнається, що ніколи не мріяла тут працювати.

Читайте також: Бібліотека по-новому: Ірина Федорчук розповіла про свою роботу в Острозькій бібліотеці

«Я все життя провела в бібліотеці. Тому що моя мама бібліотекар. Для мене бібліотека – це не тільки книжки. Це гарячий чай, бутерброд із ковбасою і привітні люди, які завжди допоможуть та  послухають тебе.  Це згадки з дитинства. Але бібліотекарем я не хотіла бути, допоки сама не потрапила в цю атмосферу», – розповідає Ірина.

Жінка здобула педагогічну освіту та певний період працювала в школі. Але за сімейними обставинами випадково потрапила на роботу в бібліотеку.

«Коли я прийшла на роботу, я подумала: «А що я тут буду робити?». Я потрапила не в обслуговування, а в методичний відділ. Там було багато паперів, документації. Після школи мені було страшно і незвично, адже звикла до руху та спілкування. Але мені пощастило, саме в той час активно впроваджували програму «Бібліоміст», що допомагала книгозбірням реалізовувати проєкти та давала змогу розвиватися та вчитися самим бібліотекарям. І з часом мені це настільки сподобалось, я попала під цю хвилю розвитку, що на сьогодні я не уявляю свого життя без бібліотеки. Для мене це не просто робота – справа всього життя. Я постійно вчуся. Маючи бажання, можна брати участь в різноманітних тренінгах по всій Україні та закордоном», – розповідає Ірина. 

Під час одного з навчань із колегами

Пані Ірина також повідомила, що проходила навчання в безкоштовній «Програмі лідерства для молодих бібліотекарів», яке тривало майже рік і складалося з чотирьох тренінгів у різних містах України. Найголовнішою кульмінацією проєкту було стажування в бібліотеках Латвії. «Цілий тиждень ми проживали за кордоном та знайомилися з досвідом роботи зарубіжних бібліотек. Це було дуже емоційно та пізнавально. Адже не кожен бібліотекар має змогу взяти участь у такій програмі та отримати досвід роботи за кордоном», – підсумувала бібліотекарка.

Карантин вносить корективи

«Під час  пандемії ми виявилися обмеженими. Вирішили зробити собі виклик та почати роботу у відеоформаті. Ми проводили інтерв'ю з різними політиками, письменниками, депутатами Острожчини. Вони досить гарно поширювалися в соціальній мережі «Facebook». Ми бачили, що люди зацікавилися цим проєктом. Він набув підтримки серед громадськості та бібліотек Рівненщини. Виникла ідея  далі розвиватися, раз вона мати попит», – поділилася Ірина Федорчук.

Так виникла студія відеозапису, яка називається «Провулок33», де бібліотека створює свій унікальний відеопродукт. Наразі  в студії знімають:

• «Відеозустрічі в Острозькій бібліотеці»
• «Смачно з бібліотекою»
• відео рубрику «Книга на вихідні».

"Відеозустрічі в Острозькій бібліотеці" зі Сергієїм Гонгалом

«Студія відеозапису – це окрема кімната, у якій зроблено три різні локації під ці передачі. Проєкт реалізується за підтримки громадської організації «Рівненське обласне відділення української бібліотечної асоціації». Минулоріч ми виграли конкурс мінігрантів осередка УПА й отримали фінансову підтримку на реалізацію даної ідеї.  Надалі ми хочемо розвивати студію, вигравати кошти на придбання техніки. Тому що якісне технічне забезпечення це також запорука успіху наших передач», – ділиться пані Ірина.

Які книги читають острожани

Зі слів бібіліотекарки, попит є на різноманітну літературу. «Мабуть, найбільше читають детективи, фантастику та українських сучасних авторів. Читаючи детективи, люди відпочивають, це єдиний жанр де в кінці  вся гавань закінчується. Завжди є розв'язка, злочинці знайдені та покарані. Людям хочеться якогось позитиву й емоцій», – ділиться міркуваннями Ірина.

З-поміж читабельних авторів – книги братів Капранових, Максима Кідрука, Ірини Роздобудько, Марії Матіос. «Є такі книги, які зачитуються, не тільки нові, а й старі», – резюмує бібліотекарка.

«Наразі я не можу виокремити аудиторію певного віку. Читають і старше покоління, і читає молодь. Коли академія навчається очно, ми маємо дуже багато користувачів, саме серед молоді, яка має попит на українських сучасних авторів. Я не можу сказати, що люди не читають. Зараз говорять про те, що населення не читає, нація не читає… Це не так. Книги читають, це модно, круто і до бібліотеки люди зрештою ходять», – зазначає Ірина Федорчук.

Ірина каже, що з поповненням книжкового фонду зараз проблематично. Тому що державних програм мало. Зазвичай  фонди поповнюються подарованими виданнями.

Читайте також: Працівники Острозької бібліотеки презентували нові книги

«Також наша бібліотека вже другий рік поспіль оновлює фонди  завдяки Українському  інституту книги. Ми пройшли відбір та цьогоріч отримали близько 600 книг. Наразі він надає нам гарне та  якісне поповнення  книжкових фондів саме сучасною  українською літературою або ж класикою закордонних авторів, але в українському перекладі», – розповідає бібліотекарка.

Професія, наповнена стереотипами

Існує стереотип, що люди, які стають бібліотекарями, обов'язково в дитинстві багато читали. Тому й пов’язують своє життя з цією професією. Та пані Ірина каже, що це не обов’язково так.

«У нас на роботі справді є люди, які зі самого дитинства читали і любили книги, та пов'язали своє життя з бібліотекою. Але я в дитинстві зовсім не читала та не любила це робити. Я ходила в бібліотеку тільки тому що, там працювала моя мама і якось було негарно, що дитина бібліотекаря не читає», – зізнається Ірина.

У бібліотеці з місцевою письменницею. Ірин Федорчук - крайня праворуч

Пані Ірина також пригадала, що колись тим, хто читав багато книжок, у бібліотеці давали значок. Їй, дитині, теж хотілося таку відзнаку, тому й почала брати книжки. «Прийду, наберу всяких книжок, прийду додому перекладу їх в інший кульок, на наступний день – назад їх у бібліотеку. Так я ходила поки нарешті не заслужила  ось цей значок на формуляр», – зізнається Ірина.

Усе змогла змінити одна книга, яку пані Ірина «припасла» дома.

«Мені в руки потрапили «Пригоди олівця саморобки». Це радянська стара книга, але дуже цікава. Я взяла її. Мені сподобався її вигляд – кольорова, з малюнками. Це була перша книга, яку я прочитала від початку до кінця, не пропускаючи жодної сторінки. Я її в бібліотеку дитячу до цього часу не віднесла. Щоразу кажу, що ця книга в мене. Розумію, що я боржник, але віддати її не можу. Тому ця книга стала переворотом в моєму житті, яка справді зацікавила мене і я почала читати. Я бібліотекарка, яка зовсім не любила читати», – посміхаючись, підсумовує Ірина Федорчук.

Наталія ЛЮБЧУК