«Тепер і вмерти можу спокійно»: як у Теремному через 70 років повстанець знайшов могилу розвідниці «Орисі»
19264 
Василь Кирилюк, 92-річний ветеран УПА, приїхав до Острога з одним проханням – знайти могилу дівчини, з якою його пов’язувало літо 1943 року. Він не знав її справжнього імені, пам’ятав лише псевдо «Орися», синю сукенку в горошок і те, що вона не повернулася після світанку.
Пошуки привели до Теремного. В деталях розбиралась журналістка Район.Острог.
Дзвінок від «Ясена»
У 2016 році до керівниці громадської організації «Волонтерський рух «Покрова» Ольги Шевчукзателефонував Василь Кирилюк – на той час очільник Рівненської обласної організації Всеукраїнського братства ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича. Він хотів знайти могилу загиблої розвідниці зі свого загону, але не знав, як насправді звали дівчину – у підпіллі вона була відома лише як «Орися».
«Коли ми стрілися, пану Василю було 92 роки. Рухливий, гострий розум, швидкий погляд, юнацький запал. Було враження, що молодого хлопця помістили в тіло старого чоловіка. Він був закоханий в Україну, боліла йому доля України, краялося серце старого повстанця, що російські лапті топчуть святу українську землю. Він дуже переймався російсько-українською війною, переживав, щоб була єдність між українцями. Бо розкол веде до поразок», – згадує Ольга Шевчук.
Василь Кирилюк, на псевдо «Ясен», народився 28 листопада 1924 року в селі Дермань Друга (нині Рівненський район), яке тоді входило до складу Другої Речі Посполитої.
За словами пана Василя, у його дитинстві «в селі не було вбивств і злодійств», а українці «любили пісню і слово». Йому боліло, що вже в новітні часи ці цінності почали губитися.
Одна з його історій – про батькову книжку про «Малоросію» – передає, звідки в юного «Ясена» взялося відчуття, що українська історія переписана чужими руками.
«Малим я її гортав. Дивлюсь – написано Малоросія. «Що воно таке?» – запитую. «Та то Україна!» – махне рукою батько. Розглядаю уважніше малюнки. Високі фігури людей – це великороси, тобто росіяни, трохи менші – білоруси, а малороси – зовсім крихітні… Тепер навіть не можна уявити, як то книжок немає. І пішов я у бібліотеку. «Просвіта» була закрита у 30-му, а я пішов у 1935-му. «Що тобі, дитино, треба?» – запитує бібліотекар. «Я хочу книжку про козаків». «Та то бандити були», – відповідає бібліотекар. І так вся наша історія – ми не люди, ми бандити», – розповідає чоловік.
У 1939-му закінчив польську семирічну школу, у 1941-му – два класи гімназії. Щоб не потрапити на примусові роботи до нацистів, у 1942 році перейшов на легальну роботу в юнацьку сітку ОУН, займався пошкодженням німецьких телефонних мереж, розвідкою та зв’язком. У 1943-му його залучили до розвідки УПА – йому було 18 років.
«Ніхто не кликав, ніхто не залякував, ішли хлопці добровільно захищати свою землю. Коли радянські війська відступали, то залишали все – гармати, снаряди, гвинтівки, отож, на перших порах зброї вистачало. У нас був окремий відділ, який займався розвідкою, ось у ньому я й служив. Опікувалися ми теренами Острозького, Здолбунівського, Дубенського районів – аж до Суража Тернопільської області», – розповідав сам Кирилюк у спогадах.
«Ясен» брав участь у боях як проти нацистських окупантів, так і проти радянських партизанів, які займалися мародерством, а згодом і проти регулярних відділів НКВС – зокрема, у найбільшому бою під Гурбами.
Воював у складі куренів «Ясена», Довбенка й Докса в лісах Теременського краю, боронив мирне населення від диверсійних радянських спецгруп, брав участь у боях 1944 року під Данилівкою, а після Гурбенських боїв виходив з оточення біля сіл Мости й Буща.
За цю діяльність каральні органи СРСР жорстоко розправилися з його родиною: рідного брата й родичів Кирилюка закатували енкаведисти, будинок спалили, господарство пограбували, а саму сім’ю депортували.
У грудні 1944 року «Ясена» вислали до таборів Сибіру – покарання він відбував у концтаборах Воркути та Печори без суду й слідства. На батьківщину зміг повернутися лише 1949 року. Пізніше очолював Рівненську обласну організацію «Братства вояків УПА» імені Романа Шухевича.
Дівчина в синій сукенці в горошок
Серед сотень імен і облич, які він пам'ятав з тих років, було одне, яке не відпускало його найдовше. Найважливіший спогад Кирилюка стосувався саме липня 1943 року в Теремному – тих подій, заради яких він, уже дев’яносторічним, зателефонував Ользі Шевчук.
«Орися» приносила розвіддані про рух загону НКВС у Теремному: куди їхали, скільки людей було, скільки зброї, де складали боєприпаси й таке інше, потрібне для повстанців. Коли дорослі йшли в поле та на роботу, «Орися» брала малих діток глядіти, гуляла з ними по селу, гралася, водила біля штабу НКВС, а сама слухала й дивилась і запам’ятовувала все до дрібниць. Увечері вона ішла лісом у боївку і приносила звістки», – переповідала Ольга Шевчук.
Одного дня дівчина прибігла з попередженням, що облава вже в селі й повстанців викрили. Вона вивела бійців у поле, до рову, принесла їм їжу з дому – молоко, варену картоплю в лушпинні, кілька яєць і цибулю – і сказала чекати до світанку.
«Якщо на світанку не повернусь – тікайте», – згадувала цю фразу «Орисі» Ольга Шевчук зі слів Кирилюка.
Оце і був той останній день, коли Василь бачив «Орисю». На світанку хлопці рушили з Теремного. І чоловік зрозумів, що їхня розвідниця загинула.
У пам’яті Кирилюка вона залишилася худенькою дівчиною років шістнадцяти на вигляд, з лопатками, що стирчали на спині, «як крильця у птахи», у синій сукенці в горошок. Насправді, як з’ясувалося пізніше, «Орисі» було тоді 18 років – дані про неї є в «Книзі пам’яті Волині».
Ще 2016 року Ольга Шевчук із чоловіком вирушила в Теремне опитувати місцевих жителів, яким було близько дев’яноста і більше років. В одному з обійсть вони познайомилися з людьми, які пам’ятали ім’я дівчини – Лідія Петрук – і те, як її вбили радянські солдати, які потім не дозволяли батькам поховати тіло доньки. Згадала розвідницю Віра Петрук.
За офіційною версією того часу, дівчину звинувачували в шпигунстві на користь німців. Але, за словами місцевих, правду знали всі – просто мовчали, бо за необережне слово в радянські часи можна було отримати тюремний строк або кулю в голову.
Жінка розповіла, що вночі, коли партизани, перепивши самогонки, послабили пильність, хлопці з лісу викрали тіло Лідії та поховали під лісом – і приблизно вказала місце.
«Знайшли ми могилу зарослу травою, з хрестом дерев’яним, що вліз у землю. І впав старий воїн на коліна перед могилою, поклав волошки й маки, які нарвав дорогою, заплакав, обійняв хреста і сказав: «Я знайшов тебе… Тепер і вмерти можу спокійно», – розповідає Ольга Шевчук.
Тоді ж могилу впорядкували, встановили хрест і табличку, відправили панахиду.
Василь Кирилюк помер 30 грудня 2020 року – за трохи більше ніж рік до того, як почалася повномасштабна війна.
Вшанування УПА в Теремному стане щорічним
З роками догляд за похованням у Теремному відійшов на другий план. Однак цьогоріч на початку серпня, у неділю, 2 серпня, у Теремному відновили традицію вшанування – цього разу за ініціативи та підтримки ГО «Волонтерський рух «Покрова». Біля старого храму й на узліссі, де похована Лідія Петрук, відслужили заупокійні літії, освятили обидві могили, які напередодні допомогла впорядкувати громада Української православної церкви.
На могилу «Орисі» плиту подарував ветеран війни з інвалідністю зі Славути Василь Малярчук, а відновлення поховання загиблих воїнів УПА біля церкви профінансував Володимир Зеленчук; фінансово долучився й секретар міської ради Костянтин Кирилюк.
Другу частину заходу провели на Теременській (повстанській) горі, біля обеліска радянських часів. Тут Ольга Шевчук розповіла присутнім історію пошуків, яку доповнив гість із Нетішина – журналіст, історик і дослідник УПА на Острожчині Микола Руцький, що говорив про бої між повстанцями, червоними партизанами й німцями на теренах краю.
За участь у волонтерській діяльності Ользі Шевчук вручили нагороду від Рівненської обласної ради – відзнаку, яку вона поставила поруч з орденом УПА, отриманим свого часу з рук самого Василя Кирилюка.
За словами організаторки, вшанування пам’яті бійців УПА в Теремному планують зробити щорічним.
Читайте також:
- Миколаїв
Миколаївський суд визнав незаконним погодження добудови Ташлицької ГАЕС
- Дубно
У Дубенському замку відбувся Біблійний форум до трьох знакових ювілеїв
- Миргород
Львів і Гадяч підписали меморандум про співпрацю задля відродження спадщини родини Драгоманових
- Рівне
На майдані біля «Злата Плаза» відкриють інклюзивну тактильну карту Рівного міжвоєнного періоду