Замість випускного – похорон: в Острозі в засвіти провели 23-річного лейтенанта ЗСУ Андрія Радисюка

З десятками прапорів, безміром квітів, під шелестіння крил спантеличених гусей-лебедів Острожчина й уся Україна провела в засвіти 23-річного Андрія Радисюка, лейтенанта Збройних сил України.
Військовий загинув у Курській області Російської Федерації 25 січня. Цього дня юнак мав би отримати диплом магістра Острозької академії.
Додому на щиті Андрій Радисюк прибув увечері 30 січня. На центральному майдані Свободи в Острозі воїна зустрічали сотні людей, було розгорнуто чимало прапорів. Траурний кортеж із тілом полеглого також супроводжувало майже 20 машин зі синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами.
У п’ятницю, 31 січня, з Андрієм Радисюком прощалися родина, друзі, однокласники, викладачі – здавалося, на вулицях уклякло все місто.
Спершу відбулося прощання вдома. Після того траурна хода в супроводі священників, церковного хору, духового оркестру Центру культури, дозвілля та туризму виконкому Острозької міської ради (керівник Сергій Бережнюк) рушила до Студентсько-викладацького храму преподобного Федора Острозького, що діє при Острозькій академії.
У храмі заупокійну службу провели благочинний церков ПЦУ на Острожчині Юрій Лукашик, настоятель храму Василь Жуковський, військовий капелан – загалом вісім священнослужителів. Було серед присутніх багато військових, юнацтва, викладачів – усіх охочих попрощатися храм не міг вмістити.
Після богослужіння з утішними словами до родини – матері Ольги, батька Артема, сестри Софії, нареченої Христини, бабусі – звернувся протоієрей Василь Жуковський.
«Ми, українці, переживаємо важкі часи. Ми навчилися супроводжувати полеглих воїнів, ставши на коліна, виносячи прапори, устеляючи дорогу квітами. Ми навчилися гуртуватися, входячи в храм. Нам ще необхідно навчитися такою ж великою масою молитися богу за прощення гріхів і за нашу перемогу», – сказав Василь Жуковський.
Священник також говорив про те, що українцям варто навчитися бути вимогливими до себе, влади та партнерів, а також гуртуватися й об’єднуватися заради перемоги.
«Ми не маємо допускати в майбутньому, щоб такі молоді люди гинули та йшли в небуття», – підсумував отець Василь.
Опісля виступав Ігор Пасічник, ректор-організатор, голова вченої ради Острозької академії.
«Сьогодні в Острозькій академії велика печаль, великий траур – 29 раз ми прощаємося, випроводжаючи в останню дорогу нашого випускника. Я розкажу вам коротку історію, тепер уже притчу, про трьох друзів.
Народилося колись троє хлопчиків і виросли, і познайомилися між собою, і стали друзями. І дружба між ними була більшою, ніж братерство – такою, що з них брали приклад спудеї і острожани. Але прийшла кровопролитна несправедлива війна. І троє друзів пішли на війну. Першим був Олександр, який геройськи загинув. Другим був Ілля, який загинув, віддав своє життя. Третім пішов Андрій… І ми прощаємося сьогодні з ним», – сказав Ігор Демидович.
Жоден із присутніх на похороні після цієї історії не зміг стримати сліз. Ігор Пасічник розповів про трьох друзів-острожан Олександра Равського, Іллю Сорочинського, Андрія Радисюка, які були військовими й загинули впродовж 2024–2025 року.
«Ви ще не раз мали зустрітись всі вдома. Сміятись. Кохати. Розповідати історії з життя та радіти йому. Бачити цей світ та будувати свою сімʼю. Приїжджати до батьків зі словами: «Мам, я буду через 5 хвилин». Мали святкувати весілля, ставати кумами, їздити на гриби, виходити на каву… і ще багато чого мали. Ви мали жити.Я сподіваюсь, що в наступному житті усе це станеться.
Сподіваюсь, що ви віднайшли свій спокій.
Сподіваюсь, що там ви троє, посміхаючись, дивитесь на нас.
І якщо в цьому світі стільки жаху та болю, то нехай всі спільні миті з вами залишаються навіки одними з найкращих моментів цього життя, адже в нас була можливість знати Героїв та бути частиною вашого життя.
Ви назавжди в нашій пам’яті та в наших серцях.
Ви назавжди з нами.
Равський Олександр.
Сорочинський Ілля.
Радисюк Андрій», – писала у фейсбуці про трьох полеглих товаришів Ліза Ширяєва.
«25 січня ми вручали дипломи магістрів. Серед випускників не було Андрія. Тоді ми ще не знали, що не побачимо його ніколи. Він загинув за Україну! Думаю, душі всіх трьох загиблих друзів зустрілися десь там і дивляться на нас. І завжди будуть дивитися, чи будуємо ми ту Україну, за яку вони віддали своє життя» – підкреслив Ігор Пасічник.
Насамкінець від академічної спільноти виступив директор Навчально-наукового інституту права імені І.Малиновського НаУОА Олег Герасимчук.
«Андрій був дуже хорошим спокійним старанним студентом. Ми не встигли вручити йому диплом. І я хотів би передати цей диплом його батькам. Артеме, Олю, ми щиро дякуємо вам за сина. І вибачте, будь ласка, нам…» – сказав Олег Павлович.
Після цього студенти й працівники Острозької академії, а також інші містяни, уклякаючи на коліна, покладаючи квіти й молячись, прощалися з Андрієм Радисюком.
Аби всі охочі могли віддати останню шану захисникові, на майдані Свободи було заплановане громадське прощання. Туди від храму і вирушила траурна хода, яку містяни зустрічали, уклякаючи на коліна, зупиняючи автівки.
Труну з написом «Героям слава», покриту прапором України, на своїх плечах несли рано посивілі військові. «Ліва. Ліва.Ліва», – карбували твердий крок під тиху команду…
Майдан Свободи зустрів квітами і сльозами. «Пливла кача» з динаміків. Звучав вірш про важку втрату молодого воїна, який скомпонувала й озвучила артистка Острозького народного аматорського театру, методистка ЦКДТ Наталія Ясінська.
Духовий оркестр традиційно виконав Гімн України. Славень, розпочавшись із кількох голосів, підхоплений капеланом, священниками, присутніми, розлетівся площею: «Душу й тіло ми положим…»
Відбулася заупокійна літія, звучали молитви та церковні піснеспіви.
До присутніх знову звертався Василь Жуковський.
«Ми дивимося на роки життя Андрія Радисюка: 22 грудня 2001 року – 25 січня 2025 року. Він прожив усього-на-всього трошки більше 23 років. Ми плачемо й ридаємо за будь-яку людину, яка іде у вічність. Але сьогодні нас огортає особливий сум, бо йде у вічність зовсім молодий юнак. У проміжку між 2001 і 2025 роками було дитинство, навчання в школі, дружба, заняття спортом, була мрія захищати права людей, яка здійснилася вступом в Острозьку академію», – сказав Василь Жуковський.
Священник також переповів широкому загалу, що Андрій Радисюк загинув у день, коли йому мали б уручити диплом, а нині замість випускного – похорон.
«Він загинув, маючи багато планів. Він не хотів гинути, він планував прожити щасливе життя. Але війна не залишила його байдужим. І ми вдячні батькам, родині за цього воїна, який не боявся, не тікав, а пішов захищати нашу землю. Андрій загинув, але ми впевнені, що ті, хто живе, зможуть довершити його мрію – жити у мирній незалежній країні», – наголосив Василь Жуковський.
Від імені громади зі словами співчуття до родини й близьких звернувся депутат Острозької міської ради, новообраний заступник острозького міського голови Тарас Хмарук.
Тарас Віталійович розповів, що лейтенант Андрій Радисюк народився 22 грудня 2001 року в Острозі, своє дитинство та юність провів у рідному місті, навчаючись в Острозькій загальноосвітній школі №1, згодом – в Острозькій академії.
«Андрій був надзвичайно здібним, талановитим, займався спортом. Він мав загострене почуття справедливості. Він умів товаришувати – про це свідчить те, що з ним постійно крокували друзі його шкільних років. Андрій із чудової, шанованої в Острозі родини. Дорога родино, прийміть співчуття від усієї Острозької громади. Герої не вмирають – вони вічно житимуть у наших серцях», – сказав Тарас Хмарук.
Після цього першими з Андрієм Радисюком прощалися панотці. Тарас Хмарук і новообраний секретар Острозької міської ради Костянтин Кирилюк поклали до домовини кошик зі синьо-жовтими квітами, схилили голови у скорботі й прихилили коліна перед матір’ю воїна.
Під звуки тужливої мелодії «Плине кача» з 23-річним лейтенантом Андрієм Радисюком прощалося місто…
Січневе небо розрізали ключі перелітних птахів…
Похоронили полеглого воїна на Алеї слави, що на Новому кладовищі Острога.