В Острозі похоронили 20-річного добровольця-штурмовика Олександра Максимюка

Під чистим небом і яскравим палючим сонцем Острог завмер, проводжаючи в останню дорогу 20-річного воїна-добровольця Олександра Максимюка.

Острог зустрів тіло полеглого воїна 3 штурмової бригади в п’ятницю, 5 липня, по обіді. Після короткого прощання вдома військового попровадили до Свято-Богоявленського храму, де він у юності прислужував, перебуваючи пліч-о-пліч із батьком, благочинним церков УПЦ на Острожчині Олександром Максимюком.

У суботу, 6 червня, відбувся похорон. Ще зранку на богослужіння до Богоявленського собору зібралися острожани, жителі громади, однокласники й одногрупники з Острозького ВПУ, священники. Охочих віддати останню шану Олександрові Максимюкові-молодшому було стільки, що собор не вмістив усіх у середині.

Очолив заупокійне богослужіння архієпископ Рівненський і Острозький Пимен. Співслужило правлячому архієреєві 50 отців із різних міст і сіл Рівненщини.

Після богослужіння у храмі траурна колона, на чолі якої крокували дівчата, встеляючи дорогу квітами, рушила до майдану Свободи. Труну з тілом загиблого Олександра Максимюка почергово несло 10 священників у супроводі почесної варти, церковного хору та духового оркестру Центру культури, дозвілля і туризму виконкому Острозької міської ради.

На майдані Свободи відбулася громадська панахида.

Традиційно звучав Гімн України. Був припіднятий державний прапор із чорною траурною свічкою. Хористи виконували піснеспів «Вічна пам’ять» тощо.

Зі словами співчуття до родини загиблого звернувся архієпископ Рівненської і Острозький Пимен.

«Сьогодні небо плаче, разом із нами, здається, тужить земля і природа, бо ми з вами збираємо страшне жниво смерті, яким ворог хоче знищити Україну, український народ. Але є звитяжці, які, виконуючи заповідь Христа, віддають життя своє. Сьогодні ми в останню дорогу проводимо зовсім юного бійця Олександра, сина нашого священника, який за своїм бажанням пішов на війну, а тут, перед нами, героєм України іде у світ, де немає ні скорботи, ні печалі. Він засвідчив свою жертовність і любов, показав, як людина вміє любити – до останнього подиху», – сказав архієпископ.

Міський голова Острога Юрій Ягодка своєю чергою підкреслив, що на похороні нині знову коровай, адже 20-літній Олександр Максимюк не встиг створити своєї родини.

«Наша громада вже перетнула позначку в 130 загиблих. Сьогодні на Новому цвинтарі в Острозі з’явиться 26-та рана – 26-й загиблий житель міста за ці неповні два з половиною роки повномасштабної війни. Загиблий Олександр міг би працювати за професією кухарем чи кондитером, але він вибрав бути захисником своєї родини, своєї землі, своєї Батьківщини. Він обрав 3-тю окрему штурмову бригаду, у якій хлопці виконують найбільш ризиковані завдання. І, на жаль, віддав найцінніше – життя – за мирне небо, за мирну землю, за мирне майбутнє України», – сказав Юрій Ягодка.

Міський голова також додав, що такі воїни, як Олександр, гордість і біль Острозької громади.

Від Острозької ради християнських церков виступив настоятель Студентсько-викладацького храму преп. Федора Острозького НаУОА Василь Жуковський.

«Всечесний отче Олександре, за своє священницьке життя ви провели сотні людей. І під час прощальних богослужінь кожного змогли втішити отцівським словом. Ви провели в останню путь і немало воїнів, невинно вбитих російським ворогом. Але сьогодні на ваші священницькі плечі, на ваше серце лягло особливе випробування. Сьогодні ми проводимо в останню путь 20-річного сина Олександра. Він пішов на війну добровільно, свідомо, чесно – як воїн – став на захист нашої держави», – сказав Василь Жуковський.

Отець Василь також додав, що російська куля, дрон, бомба чи снаряд не розрізняють людей за національними, мовними чи конфесійними особливостями, а вражають усіх однаково, та підкреслив, що людські слова співчуття не здатні загоїти рани від утрати сина.

«Нехай слова Господа, що немає більшої любові за ту, коли хто душу покладе за друзів своїх, утішають вас і будуть загиблому дороговказом до Царства Небесного», – підсумував Василь Жуковський.

Також виступала Олена Віталіївна, яку Пимен представив як «одного з найкращих друзів полку «Азов».

«Слава тим 130 героям Острожчини, які віддали найдорожче, що мали, – життя. Слава такому ще юному герою, який сьогодні лежить серед цього майдану і має нагадувати кожному з нас, що герої таки вмирають, і що дорого заплачено за моє і ваше право бути українцями, що дорого заплачено за наше сьогодення», – сказала жінка.

Промовиця також підкреслила, що гасла «Слава Україні!» та «Герої не вмирають!» набули особливого значення, дякувала батькові за виховання сина, який обрав шлях воїна-націоналіста. «Господи, якщо ти нагородив батьків таким сином, дай їм сили усвідомити, якого воїна вони привели у світ», – підсумувала пані Олена.

Перед громадським прощанням до присутніх зі словами подяки звернувся батько воїна, отець Олександр Максимюк. Він дякував духівництву, жителям і гостям Острога, які прийшли на прощання, побратимам-азовцям і воїнам 3-ї штурмової, де служив загиблий Олександр, церковній раді та всім «обпаленим війною людям».

«2022 року я якось ще стримував його. Але 2023 року він узяв благословення і добровільно пішов у третю рекрутську бригаду, де розпочав свій шлях. Було важко, були вагання і випробовування, але він їх пройшов. Пройшов вишкіл в Іспанії, мав бути гранатометником, але став оператором-навідником і виконував відповідальні завдання на гарячому сході й півночі нашої країни», – сказав батько полеглого.

Олександр Максимюк-старший також додав, що син вирішив стати військовим ще в дитинстві, побачивши, як у серпні 2014 року хоронили Владислава Рильського. «Він став військовим не надовго і віддав своє життя за незалежність нашої держави», – відзначив батько.

«Сину, я тебе не бачив більше восьми місяців, і сьогодні ти прийшов сюди, де ми гуляли в мирний час, де ти прислуговував мені в соборі, учився, як жити і молитися. 
Прости мене, дитино, що я тебе не вберіг. Але дякую тобі, що ти захистив усіх нас», – сказав батько Олександр Максимюк-старший.

Похоронили молодого воїна на Новому цвинтарі в Острозі. Там традиційно відбулася коротка служба, родина попрощалася востаннє.

Почесна варта підняла над домовиною прапор – його передали родині як символ держави, яку до останнього подиху боронив воїн Олександр. Звучав Гімн України. Були дані залпи з автоматів на честь загиблого. Побратими прочитали «Молитву українського націоналіста».

На виході з цвинтаря родина розділила між присутніми коровай…