В Острозі похоронили Віктора Гузія – воїна, спортсмена, зоозахисника

Понад місяць не линула над Острогом сумна «Плине кача». Та у середині травня пісня-реквієм зазвучала за Віктором Гузієм – воїном, сином, братом, спортсменом, захисником.
Віктор Гузій загинув на Харківщині 14 травня. А проводжали воїна в останню земну дорогу в Острозі 19 травня.
Недільний ранок. Центр міста шумить, повниться перехожими – хто на ринок, хтось звідти, хтось уже гуляє. На майдані Свободи купки людей. От-от прибуде траурний кортеж, який «на щиті» привезе тіло загиблого. Чути церковні дзвони. Вони додають ще більше сумного трагізму цій миті.
Здалеку чути сирени поліцейської машини супроводу. З динаміків звучать акорди «Плине кача». Люди стають на коліна. Схиляють прапори, пов’язані чорними стрічками. Кортеж повільно рухається центральною вулицею міста. Йому під колеса летять тендітні «півники» й залишаються на асфальті синьо-жовтими вогниками.
Удома, на вулиці Городище, мама Наталя, тато Володимир, сестра Оля і брат-близнюк Володимир мають кілька годин, щоб набутися разом.
Ополудні розпочинається прощання. З дому похоронна церемонія в супроводі оркестру прямує до Свято-Миколаївського храму Острога. Там заупокійну службу за вбитим захисником Віктором Гузієм служить п’ятеро отців на чолі з благочинним церков ПЦУ на Острожчині о. Юрієм Лукашиком.
Тоскно горять свічки. Важко зітхають і втирають сльози найрідніші. Багато синьо-жовтого. На віку домовини стоїть коровай – Віктор не встиг створити власну сім’ю.
«Дорога родино! Сьогодні тільки біль, горе, скорбота, сльози і смуток, тому що ще одного героя, ще одного козака втратила наша свята земля. З одного баку втратила в цьому вимірі, але з волі і промислу Божого сонм чинів ангельських набув ще одного ангела, який сьогодні вирушив до тих козаків і козачок, яких оспівує і вшановує вся ненька-Україна, свята рідна православна церква.
Ви знаєте, що рабів до раю не пускають. І щоб не бути рабом, новопреставлений невинно вбитий воїн Віктор боровся за волю, за незалежність. Я згадую роки, коли нам говорили «нам ця незалежність дісталася задарма». Ось настав час, коли стало видно, як «задарма» – ціною життя наших воїнів, ціною тих, хто сьогодні би ще послужив і без зброї в руках, якби був мир», – сказав у проповіді священник Олег Бабак.
Отець також говорив про те, що ця скорботна подія глибоко зворушує серця, адже для таких молодих людей не хочеться співати «Вічна пам’ять», а прагнеться побажати многоліття, але…
«Любов, яку ми плекаємо до новопреставленого, скріплює нашу віру в те, що він обов’язково посяде місце серед ангелів, які на небесах моляться, щоб і далі Господь оберігав нашу маленьку країну, яка протистоїть ворогові як Давид Голіафові», – додав священнослужитель.
Після прощання в храмі на майдані Свободи відбулася громадська панахида.
Від храму до центрального майдану похоронну церемонію супроводжували священники, церковний хор, духовий оркестр ЦКДТ. Автівки спинялися, водії виходили з авт, перехожі вклякали на коліна – обабіч дороги й поміж портретів на «Алеї слави». Майдан теж зустрів Віктора Гузія навколішки.
Звучав вірш про воїна, який понад усе мріяв жити в квітучій Україні, де буде якомога менше зла й болю. І ці слова були точно про Віктора.
Віктор Гузій народився в Острозі. З дитинства мешкав у місті Покровськ Донецької області. Проходив строкову службу в Дніпрі, згодом уклав контракт зі ЗСУ. Звільнився за станом здоров’я. Любив техніку, мав фах слюсаря-авторемонтника, за яким тривалий час і працював. Захоплювався спортом, зокрема бодібілдингом – був учасником усеукраїнських першостей. Любив тварин, вільний час присвячував зооволонтерству, зокрема координуючи роботи з порятунку домашніх тварин, які залишилися в зоні бойових дій, від ГО «Зоопатруль Україна».
Звучав Гімн України у виконанні духового оркестру ЦКДТ. Славень співав церковний хор, священники, всі присутні. Відбувся короткий молебень, який провів отець Володимир Шевчук.
Після піснеспіву «Вічная пам’ять» зі словами співчуття до родини й близьких звернувся заступник Острозького міського голови Олександр Харчук.
«На жаль, на площі нашого міста знову звучить тужлива пісня «Плине кача». На жаль, ми знову зустрічаємо загиблого «на щиті». На жаль, ще один державний прапор буде майоріти на Алеї героїв. На жаль, війна триває. Але ми повинні боротися, якщо хочемо мати свою державу; боротися за свій народ, за існування своєї нації. Боротися і вічно пам’ятати тих, хто віддав своє життя заради того, щоб жили ми», – підкреслив Олександр Харчук.
Від влади Острога до домовини піднесли кошик зі жовто-синіми хризантемами.
Розпочалося прощання. Острожани та гості міста віддавали останню шану воїнові, висловлювали співчуття родині. У буйній зелені травня так важко ясніли квіти, покладені на домовину…