За діток, за родину, за сім’ю: в Острозі попрощалися з Олександром Кінахом

В Острозі в останню дорогу провели Олександра Кінаха. Життя воїна обірвалося в госпіталі Дніпра внаслідок поранень, які воїн зазнав на фронті російсько-української війни.
Ранок 8 квітня сонячний і привітний, перші листочки мовби говорять про торжество життя. Але центральна площа Острога – майдан Свободи – понура, люди, які тут зібралися в очікуванні траурного кортежу з тілом загиблого, розмовляють майже пошепки. Навіть діти, які вряди-годи проходять (у школах міста канікули), стишуються.
Здалеку чути протяжну сирену поліцейської машини супроводу. Люди, а це за сотню острожан і гостей міста, опускаються на коліна, рух на проспекті Незалежності теж зупиняється. Під сумну «Плине кача» містом рухається кортеж «На щиті». На лобовому склі – фото усміхненого Олександра Кінаха.
Тут і там втирають сльози. «Яка золота дитина була, як несправедливо», – примовляє якась жінка, інші їй схвально кивають.
Через місто кортеж місії «На щиті» прямує на вулицю Татарську. Там у рідному домі багато квітів і сліз. І лише кілька годин на прощання.
Ополудні траурна процесія в супроводі духового оркестру рушає у Свято-Миколаївський храм. Сумну подію додатковою бентегою розриває голос із гучномовця: повітряна тривога…
Усе ж панахида за полеглим відбувається. За спокій його душі молиться родина, шестеро священників, чимало друзів і знайомих.
Після служби у храмі на площі міста (уже традиційно) громадська панахида. Із прихиленими прапорами, навколішки люди зустріли домовину з тілом Олександра Кінаха. Пролунав сумний вірш невідомого автора, у якому мовилося, що воїн віддав життя «за діток, за родину, за сім’ю…». Площею прокотилася хвиля схлипувань…
Духовий оркестр ЦКДТ заграв Гімн України. Присутнє духівництво і церковний хор Свято-Миколаївського храму почали виконувати славень, його підхопили всі присутні.
Священники молилися за новопредставленого, невинно вбитого Олександра. Лунали церковні піснеспіви, як-от «Вічная пам’ять».
Опісля до мікрофона підійшов Острозький міський голова Юрій Ягодка.
«Сьогодні знову на одну невиліковну рану на нашій Острозькій землі стане більше. Тільки за минулі п’ять днів другу…
Щодня Рівненщина зустрічає героїв. Щодня Україна оплакує сотнями хлопців і дівчат, найкращих синів і дочок, які віддали життя за мирне неба над своєю батьківщиною, над своєю родиною», – відзначив Юрій Ягодка.
Юрій Петрович також говорив, що ворог, який нищить України, вчиняючи геноцид, не має християнської любові, християнської моралі, а підлими ударами показує те, що є чистим злом.
«Цим велелюддям тут (на похороні. – ред.) ми показаємо і ворогові, і всьому світові, що ми згуртовані, ми вистоїмо, бо в нас є любов до Бога і любов до ближнього. Тут бачу багато родин уже загиблих, пропалих безвісти. І вони прийшли підтримати родину Олександра. Так, ця рана ніколи не заживе, але підтримка потрібна…», – підкреслив Юрій Ягодка.
Юрій Ягодка і керуюча справами виконкому Острозької міської ради Ліна Гуріна поклали до домовини квіти.
Попрощалися з полеглим усечесні отці. Тоді слово взяв Вадим Бондарчук, депутат Острозької міської ради, товариш загиблого Олександра Кінаха з юнацьких років.
Він згадував Олександра як добру світлу людину, з надзвичайно гострим відчуттям справедливості, постійно присутнім дружнім плечем.
«В одній розмові ще на початку 2000-х років Олександр сказав: «Ми живемо в такий період, на зламі чогось… Усе, що нас навчали, не працює… Що нам ще наготовано?» – переповів Вадим Бондарчук, додавши, що жодні зміни не похитнули Олександра і він завжди був добрим товаришем, сином, братом.
«Слава Україні!» – завершив Бондарчук. «Героям слава!» – відповіли присутні. Десь позаду худорлявий чоловік у цивільному вигукнув «Ґлорі оф Юкрейн (Слава Україні. – ред.). Його почали зацитькувати.
«Та за Сашка, та за золотого… Та за Сашка мстиииити», – протяжно все той же чоловік. І заплакав, укотре…
З квітами – переважно синьо-жовтими хризантемами і сезонними домашніми нарцисами – до труни почали підходити люди.
Тріпотали приспущені прапори. Місто плакало. Понуро стояв батько Микола Кінах. Важко голосила мати
«Герою мій рідний, дорогий… Ти казав: пришліть мені хліба… Як же я тебе не вберегла? Дякую, люди, що прийшли провести його…. Нехай у вас ніколи не буде такого горя…»
Коли катафалк рушав із площі на Нове кладовище, де розростається Алея героїв, мати, родина і всі присутні знову стали на коліна, проводжаючи в останню земну дорогу Олександра Кінаха.