У селі на Острожчині похоронили ветерана АТО

Іван Глушман

Автор(ка)

28 Січня 2024, 09:00

4181

У селі на Острожчині похоронили ветерана АТО

Вілія на Острожчині вдруге упродовж тижня провела в останню дорогу захисника України. У селі поховали ветерана антитерористичної операції (АТО) в окремих районах Донецької та Луганської областей Володимира Мельниченка. Він помер 22 січня внаслідок ішемічної хвороби серця.

Провели в останню дорогу Героя у вівторок, 23 січня, передає кореспондент Район. Острог.

Чин відспівування, прощання та поховання розпочали в рідному домі померлого захисника України. Туди приходило багато жителів Вілії та її гостей. Вони приносили квіти, схиляли голови у глибокій скорботі, молилися за упокій душі померлого в Царстві Небеснім, висловлювали щирі співчуття сім’ї. Заупокійну літію відправив настоятель місцевого храму УПЦ, протоієрей Олександр Жук. Із ним молився церковний хор та всі присутні.

Після молитви довга скорботна процесія, незважаючи на холод, завірюху, сніг, вирушила вулицями Вілії в напрямку Свято-Параскевського храму. Там Олександр Жук провів заупокійну службу Божу. Після її завершення священник виступив із проповіддю. Поховали Володимира Мельниченка на місцевому цвинтарі. Спочиватиме він вічним сном недалеко від загиблого захисника України Валерія Бондарчука. З ним село та вся Україна прощалися 17 січня.

«Володимир Мельниченко був мобілізований до лав Збройних сил України (ЗСУ) 7 липня 2015 року. З 27 серпня 2015 року по 24 червня 2016 брав участь в АТО. Був зарахований до в/ч В4680 на посаду розвідника-далекомірника. Отримав дві нагороди – «Учасник АТО» 2016 року та «Ветеран війни» 2017 року», – розповів для Район. Острог та газети «Замкова гора» староста вілії Віктор Стратюк.

Очільник згаданого старостинського округу також зазначив, що Володимир Мельниченко народився у Вілії 6 березня 1984 року. З 1990 по 2001 рік навчався в місцевій школі. Після її закінчення здобув професію водія в Рівненському ПТУ. Багато років працював на заводі «Запоріжсталь». Також трудився в Рівному у фірмі «Лавіс», їздив у Київ на заробітки.

Сильно підірвали здоров’я дві контузії, які отримав під час АТО у Сватовому Луганської області та на Донеччині. Багато разів лікувався, але покращення здоров’я були лише короткочасними.

Сестра померлого Героя додала, що її брат любив працювати в місцевому Свято-Параскевському храмі Української православної церкви (УПЦ). Він туди поспішав за будь-якої погоди й у будь-яку час доби.

Володимир Мельниченко власної сім’ї не створив. Під час похорону з приводу важкої втрати гірко плакала мати, сестра, у глибокій скорботі був старший брат. Також горюють за дядьком племінники, які його любили й поважали.

Гірко й боляче писати про такі сумні події. Чоловікові не виповнилося й 40 років, а він відійшов у вічність. Це сталося, без сумніву, головно, через кацапську агресію проти України. Нічим не зміряти й ніяк об’єктивно оцінити, яку шкоду Україні та її майбутньому завдав оркостан. Цю війну, а також усі попередні проти України та її народу ми маємо завжди пам’ятати. Кацапи – вороги. Вороги назавжди. У ХХ столітті український нарід, на мій погляд, про це забув, ось і платимо дуже дорогу ціну.

Дуже би хотілося, щоб таких подій, тобто похоронів, повідомлень про смерть героїв, їхні поранення, полон, зникнення безвісти – не було. Але вони є і, можливо, їх буде ще не одна.