На Острожчині провели в останню дорогу полеглого захисника України з Грем’ячого

У 633 день від початку широкомасштабного вторгнення ворога Острожчина та вся Україна прощалися із полеглим на війні 55-річним воїном із Грем’ячого Віктором Шиндеруком. Герой загинув 15 листопада під час виконання бойового завдання, внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу в Донецькій області.

Чин прощання, відспівування та поховання відбувся у рідному селі Героя в суботу, 18 листопада, передає кореспондент Район. Острог.

Напередодні скорботної події воїн повернуся на Острожчині. Героя везли в чорному автомобілі з написом «На щиті». Люди у містах і селах Рівненського району зустрічали траурний кортеж «живими» коридорами, ставши на коліна, встеленими квітами на дорозі, віддаючи останню шану полеглому.

В Острозі, на майдані Свободи зібралось багато острожан та гостей міста. Було багато синьо-жовтих прапорів, стяг Острога. Вони були прихилені з чорними траурними стрічками. Звучала сумна «Пливе кача…».

Щоб попрощатися з Віктором Шиндеруком до його будинку приходило дуже багато жителів Грем’ячого та гостей села. Вони приносили квіти, схиляли голови у скорботі, молилися, висловлювали щирі співчуття сім’ї Героя.

Квіти від громади поклали та висловили щирі співчуття сумуючій родині: Острозький міський голова Юрій Ягодка, очільник Грем’яцького стостинського округу Василь Покотило, заступниця міського голови Олеся Кашуба, депутатка міського парламенту Наталія Карпюк та багато інших людей з нашої громади та інших, військові.

Заупокійну літію в будинку Віктора Шиндерука провів місцевий священник УПЦ Андрій Кобетяк  разом зі ще одним колегою та церковним хором. За упокій душі полеглого воїна молилися всі присутні на похороні. А людей було дуже-дуже багато.

Після спільної молитви труну з тілом полеглого Героя перенесли до місцевого Свято-Іллінського храму, яких, до речі, знаходиться трохи більше ніж 100 метрів, від дому воїна. Дорогу, якою несли Захисника України рясно встелили живими квітами.

Заупокійну Службу Божу в просторому Свято-Іллінському храмі Грем’ячого очолив благочинний церков Острожчини УПЦ, протоієрей Олександр Максимюк. Разом із ним молилися ще чотири священики з сіл громади, церковний хор та багато жителів села та його гості.

Олександр Максимюк після завершення панахиди у своїй проповіді наголосив, що захисники України кладуть на вівтар перемоги своє здоров’я та життя. Завдяки їх сміливості, відвазі, самопожертві ми тут, в тилу, не зазнаємо усіх жахіть жорстокої війни.

«Нам шкода за кожну спалену хату, за зрубаний сад, за всі втрати на війні, але ми віримо, що всі ті жертви, які приносяться, вони будуть не даремними. Новопреставлений Віктор жив серед вас. Він присвятив своє життя армії. Він ворога зустрічав не тільки в 2022 році, але й в 2014-му. На жаль, його не стало там, на гарячому сході нашої України. Він, як військовий, як розвідник, виконуючи бойове завдання, не повернувся живим до своїх побратимів. «На щиті», як ми кажемо, повертаються наші Герої. Тепер кожен прожитий день це є наша історія, яка пишеться кров’ю наших воїнів, наших рідних і близьких, які показують нам, що ми нездоланні, що їхня жертовність не буде даремною. І ворог, який з безумним їхнім лідером путіним, прийшов, щоб нас вбивати, буде відкинутий, і правда, і перемога буде за нами», – зазначив священик.

Присутні в храмі й на його території прощалися із полеглим захисником України. Після виносу домовини з тілом із храму, на його подвір’ї відбулася громадська панахида. 

«Із 2014 року, відколи почалася війна, кожен із нас отримав свій фронт, свою справу на цій війні. Хтось став воїном, як Герой Віктор зразу з 2014-го року. Хтось став волонтером. Хтось і по сьогоднішній день продовжує пекти пироги, готувати інші смаколики й передавати їх на фронт. Коли в 2022 році планували вороги «Київ – за три дні», вони не очікували, що буде такий спротив українського народу. І порушуючи будь-які правила ведення війни, знищуючи старших людей, вбиваючи дітей, гвалтуючи жінок, що ми побачили після звільнення міст і сіл Київщини, Житомирщини, частини Херсонщини, Миколаївщини. Це не війна – це геноцид. У них є одна цілеспрямована мета – знищити українців, як народ, як націю. Ми вистоїмо! Ми уже показали приклад стійкості для всього світу, й, перш за все – ворогу, що українці стоять одним строєм, що українці допомагають один одному. І перемога буде за нами!», – наголосив очільник громади Юрій Ягодка, звертаючись до присутніх на похороні.

Голова міської ради також говорив про главенство Божого над всім іншим у нашій країні, висловлював щирі співчуття сім’ї та всій родині, дякував присутнім за участь в похороні, закликав підтримувати родини полеглих захисників України та Збройні сили України (ЗСУ).

«Сьогодні ми прощаємось із нашим побратимом. Він був першим нашим командиром взводу. Він створював його, закладав фундамент нашого взводу. Формував наш підрозділ. І сьогодні ці хлопці з честю боронять нашу Україну… Вікторе – на цьому війна для Тебе закінчилась. Більше не буде в Тебе виходів, заходів, переміщень, норок, бліндажів. Спи спокійно брате! А ми зробимо все можливе для того, щоб Перемога була якомога скоріше. Дякую!», – зазначив командир взводу Олександр Білінський, у якому служив Віктор Шиндерук.

За дорученням командування військової частини військовий Олександр Білінський за наказом Міністра оборони України передав дружині нагороди загиблого чоловіка: «Хрест доблесті» та почесну відзнаку 137 батальйону «За оборону Батьківщини». Ними Віктор Шиндерук нагороджений, на жаль, посмертно…

Після виступу військового присутні дякували йому та всім захисникам України за боротьбу з ворогом, просили в Бога захисту для воїнів ЗСУ.

Пенсіонерка, в минулому вчителька Грем’яцької школи Ніна Мельник закликала присутніх щодня молитися (спільно й окремо) на колінах і просити Бога про перемогу України, щоб ворог забрався із нашої землі, щоб настав справедливий мир в Україні, щоб припинилося жахіття смертей наших земляків. Жінка також пригадувала Віктора Шиндерука, його навчання в школі, говорила про людські та ділові якості Героя.

«Ми пам’ятаємо Віктора, як людину спокійну, врівноважену, спортивну, доброзичливу, дружелюбну, вимогливу до себе і до друзів, чесну, дисципліновану та ввічливу. Він займався спортом. Мав міцну мускулатуру, брав участь у різних спортивних змаганнях, як на районному рівні так і обласному. Пишався перемогами. Найбільше любив шкільний предмет «Історія». Цікавився біографіями видатних полководців, гетьманів. І сенсом його життя став захист Батьківщини. Ставши військовим, він зайняв активну життєву позицію до останнього свого подиху, віддавши власне життя за мирне голубе небо, за своїх внучків, щоб їм не було так важко. Фізичні, вольові, духовні сили допомогли Вікторові Шиндеруку виховати в себе працелюбність. Він працював, як бджілка. Він ніколи не гаяв жодної хвилини… Він завжди поспішав, неначе знав, що треба встигнути все зробити. І встиг він усе зробити. Між іншим, на відмінно! Він був чуйною людиною, доброзичливою. Він міг і умів відігнати зло від людини. Це Божа благодать… Лихоліття війни перервало родинний зв’язок і принесло всім гірку печаль… Віктор був зразковим сім’янином, дідусем. Доля йому подарувала синів і невісток, внучку Іру, внука Антона. На жаль він дуже мало їм потішився», – емоційно та проникливо говорила Ніна Мельник.

На чолі зі світлиною Героя, хрестами, хоругвами, прапорами, довга траурна колона в супроводі духового оркестру Центру культури дозвілля та туризму (керівник Сергій Бережнюк), церковного хору, священиків вирушила в напрямку місцевого цвинтаря. Туди дорогу школярі та школярки рясно встеляли живими квітами.

Після заупокійної літії на цвинтарі Грем’ячого присутні військові зняли з домовини державний прапор. Його розгорнутим тримали під час звучання Гімну України. Були дані салюти в честь полеглого Героя. Синьо-жовтий стяг передали дружині Віктора Шиндерука, як символ держави за яку боровся та до останнього подиху захищав мужній Воїн.

На сайті Острозької міської ради зазначено, що Віктор Шиндерук народився 11 лютого 1968 року в Грем’ячому. Навчався в місцевій середній школі. Після її закінчення опановував робітничу спеціальність у Хмельницькому радіотехнічному училищі.

«Все свідоме життя мріяв бути військовим. У 1986 році пішов служити  в армію на військову строкову службу. Закінчив курси прапорщиків, після чого залишився в армії за контрактом. У 1989 році одружився. Разом з дружиною виростили двох синів, мають онуків. Побудували власний будинок. У 2014 році одним із перших пішов на захист своєї сім’ї, родини, України беручи участь у АТО. Повернувся з АТО через  півтора року. Було багато задумів та планів. У березні 2022 року Віктор знову без вагань став на захист своєї держави. Він був справжнім патріотом, дуже любив своїх рідних, любив рідну землю, любив життя. Але війна забрала його від сім’ї та родини», – зазначено в повідомленні про загибель захисника України на сайті Острозької міської ради.

До написаного додам, що, зі спогадів на похороні, Віктор Шиндерук був одним із тих захисників України, які вийшли зі страшного іловайського котла. Дуже гірко й боляче, що Україна втрачає найкращих своїх людей.  «Занадто високу ціну платимо за право бути вільними українцями в своїй Україні. Кожен визволений метр землі – просочений кров’ю найкращих Українців!», – сказано в повідомленні на сайті Острозької міської ради.