У Сіянцях похоронили воїна Віталія Варшика

Острожчина та Рівненщина загалом попрощалися з військовим Віталієм  Варшиком (6 березня 1968 – 21 квітня 2023 рр.).

Сумна та щемлива церемонія в четвер, 27 квітня, спершу вранці відбулася на майдані Незалежності у Рівному. Там загиблий захисник України довго жив, працював. У нашому обласному центрі мешкають із сім’ями його дочка Катерина, син Олександр та внуки, яких він дуже любив.

Жалобний ескорт у супроводі автомобіля поліції через Гощу вирушив на Острожчину. Дорогою люди влаштовували живі коридори, встеляючи асфальт живими квітами. Мені надіслали світлини зустрічі Героя в Тесові.

Дуже багато жителів рідного села Віталія Варшика Сіянців зустрічали свого земляка біля межової таблиці й влаштували майже безперервний живий коридор шляхом до місцевого храму. Дорога була рясно встелена живими квітами. Автомобіль із труною з початку села супроводжував церковний хор, духовий оркестр, рідні та дуже багато жителів Сіянців та його гостей із Острога, Рівного, Нетішина. Саме там до мобілізації в Збройні сили України жив і працював Віталій Варшик.

Заупокійну службу Божу очолив благочинний церков Острожчини УПЦ МП Олександр Максимюк, місцевий священник Василь Гончарук, чотири клірики із сіл нашого краю, церковний хор, рідні та близькі загиблого Героя, численні жителі села та його гості.

Завершилось поховання на Сіянцівському цвинтарі. Там також було дуже багато людей. Після молитви, яку провів Василь Гончарук, його виступу до присутніх звернувся заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Олександр Харчук. Він згадував битву під Оршею, коли князь Костянтин Іванович Острозький розбив кацапів, говорив про їхню звірину сутність, запевняв у неодмінній перемозі України та висловлював щирі співчуття рідним та близьким воїна.

Присутні військові зняли з домовини державний прапор. Звучав Гімн України, були дані салюти з автоматів. Синьо-жовтий стяг від імені Президента України, головнокомандувача Збройних сил України було урочисто передали як символ держави, якій вірно й до кінця служив Віталій Варшик, його синові. Він дякував присутнім за підтримку, згадував батька та розмову телефоном незадовго до смерті.

Поховали Героя поруч із його мамою Ларисою Павлівною. Вона відійшла у вічність 2005 року.

Офіційний сайт Рівненської міської ради опублікував розповідь про Віталія  Варшика. «Віталій Варшик народився у селі Сіянці на Острожчині. Навчався у Рівному, тут в училищі здобув фах зварювальника. Саме із цією спеціальністю пов’язав усе своє життя. Працював у Рівному, за тим певний час за кордоном, але все ж повернувся у наше місто. Останнім часом працював зварювальником на приватній фірмі, яка займалася облаштуванням обладнання з теплопостачання.

Практично від початку повномасштабного вторгнення Віталій був мобілізований. Тож із березня 2022 року служив у лавах Збройних сил України.

«Тато мав проблеми зі здоров’ям, та й вік, але він про все промовчав, коли проходив медичну комісію. Говорив, що йде служити не за гроші. Йде захищати нашу країну, щоб ми — його діти й онуки – спали спокійно», – розповідає син Героя Олександр.

Після мобілізації Віталій опинився у тій же частині, де минала його строкова служба в армії. Розповідав синові, що був потішений опинитися у тій же казармі, сходити у ту саму лазню, що й 30 років тому...

«Він говорив, що згадав молодість тоді. От тільки довелося перекваліфіковуватись, бо на строковій службі він був зв’язківцем, а тепер опановував РЕБ – радіоелектронну боротьбу», – продовжує син.

Після навчань на Львівщині, Віталія перевели на Запоріжжя, а за тим і на самісіньку передову.

«Тато був такою людиною, що все тримав у собі, мало що розповідав. Але зізнавався, що було справді страшно, коли був перший серйозний обстріл, перший 200-тий... Він усе це бачив на власні очі, все це переживав всередині... Вперше за весь час він приїхав у відпустку на Різдво, ми тоді багато говорили, багато що вирішили поміж собою... Він так любив нас своїх дітей – мене і сестру Катю – та ще більше своїх онуків – Максима та Аню...» – розповідає Олександр.

Передова сильно вдарила по здоров’ю Віталія. Півтора місяця він провів у лікарні з важкою пневмонією.

«Йому було дуже погано, ми з сестрою тоді говорили, що час подумати про себе, про своє здоров’я, про нашого дідуся – його тата, за яким він доглядав. Говорили, що татові час повертатися додому, але відповідь була одна: «Я демобілізуюсь тільки після перемоги!» – продовжує син Героя.

Тож Віталій, коли вилікувався, знову повернувся до своїх побратимів. Та на жаль, не на довго... Вже за кілька днів, 21 квітня 2023 року, неподалік Матвіївки на Запоріжжі у 55-річного молодшого сержанта Віталія Варшика зупинилося серце...».

Хай Герой із Богом спочиває. Царство йому небесне, свята українська земля хай буду пухом та вічна пам’ять.