Кохання по-острозьки: 10 віршів про почуття від місцевих поетів

Кохання – прекрасне почуття. Воно дарує крила, допомагає творити подвиги, підштовхує до пошуку вічних істин і гармонії зі собою.

Поетів Острога кохання надихає на чудові вірші.

Насолодіться і ви зворушливими словами про прекрасні почуття.

Анатолій Криловець

Я від тебе хочу небагато. 
Не введу в нещастя і біду.
Лиш погріюсь край твого багаття
І піду.

Погукаєш навздогін у спину.
В жалощах услід поникне дим.
Був і я в житті колись, дівчино,
Молодим.

Сліз не треба. Все за обрій лине.
Тільки вір, що наяву чи в сні
Знов тебе покличу під калину
Навесні. 
 

*** 

Є любов взаємна.
Є любов-спокута.
Першу п’єш – приємно.
Друга – мов цикута.

Є вогонь холодний,
Глиб очей ожинна.
В спраглих і голодних
Є любов-пружина.

Не відпустить, певно? –
В губи не дається.
…Той благословенний,
Хто колись нап’ється. 
 

*** 

Мила моя, сонячна,
Яблучко на Спаса.
Тату й мамі – донечка,
Світові – окраса.

Йду, тобою зваблений,
Повен щастя-цвіту.
Манить мене яблучко
Сонячним привітом.

Не посмів зірвати я,
Лиш торкнувсь несміло.
Пахну ароматами
Я твойого тіла.

У любові зими є,
Є в любові весни.
Від твойого імені
Світ мені воскреслий.

Мрію, поки житиму,
В літній час зорію:
Сонце всім світитиме
Й лиш мене зігріє. 
 

Світлана Луцкова

***

Давню казку про щастя, коханий, мені розкажи-но,
Поки я вибиватиму клином розхитаний клин.
Вперто стукає джміль у схололім осерді жоржини.
Червоніють на вітрі пришерхлі мозолі калин.

Ще приховує правду строкатої осені плахта.
Захлинається голос, тамуючи слово, коли
Сподівання на диво, - поранена мріями птаха, -
Простягає морозу довірливу душу: "Коли!.."

***

Ми бачилися в іншому житті.
Ще сніг лежав, приховуючи рими.
Веснянок Ваших бризки золоті
Між пальцями губилися моїми.

Далекий Бог, тенета сон-трави,
Нічного сонця яблуко зелене...
Я не здавалась. Я ішла на ви.
А Ви, натомість, просто йшли до мене.

***

Ні, не боялась - увійшла...
Напевно, сталось:
Чи заблудила, чи знайшла,
Чи закохалась?
Бажання неба і землі -
Вогнем у келих!
Барвиста мить на синім тлі -
Немов метелик.
Блакитне жилочки биття
На скроні терпне.
Яке то буде в нас життя,
О, мій нестерпний?
Хто знає, може, порух той
Не варт мізинця.
Куди Ви гоните авто,
О, мій чужинцю?
За стільки років, стільки миль,
І все - навмисно?
Якийсь такий безмежний біль
Край серця зблиснув
І так затис у кулаці,
Незграбний, дужий...
У Вас краплинка на щоці,
О, мій байдужий.
Не окільцьована душа
Блискучим німбом -
Бузкова квітка чи пташа,
Чи біла німфа?
Таке в мені життя горить
Жовтогаряче,
А Ви не хочете прозріть,
О, мій незрячий.
Чи заманулося богам:
Піском - у вічі?
Чому я знов скоряюсь Вам,
О, чоловіче?...

Юрій Матвійчук

1

***

Вона моя, ви чуєте, як голос її ллється,
як ступають кроки такі рідні по землі…?
Мені це літо, навіть літом не здається –
вона у море йде, де безліч кораблів…
 

Вона моя, я відпущу її щоби зустріти,
обійняти після днів стривожених, сумних,
і до опівночі при зорях говорити
руки гріючи, допоки місяць ще не стих…
 

Вона моя, але шкода, про це вона не знає,
і ховає душу тонучи в очах чужих…
Вона моя, чуєте, доля нам співає,
й ранок сонний стелить килимом до ніг…
 

***

Приходь апельсиновим сонцем,
промовистим вітром у вікна німі…
Без тебе тривожно, порожньо,
морозно, із змарнілих повік водою сніги…

Тихі кроки твої мовчазливі, рідні
приходять так боязко у стомлені дні…
А мої таке враження – відгоріли,
стискається серце на тонкій струні…

Розчиняється холод подихом теплим,
у довіри я знаю, обличчя твоє…
Зіниці в мої заглядають відверто,
від того в душі мовчазливо снує

павук павутину, й щось трепетне дуже,
таке що словами сказати не сила…
Вікна мовчать, для них справді байдуже,
але не мені, не ламай мої крила…
 

Галина Філонюк

***

Я кохала тебе... і кохаю ще, мабуть, досі...
І останні дороги вкриває коштовний сніг.
Доспіває за мене заплакана любка-осінь,
Наполоханим віршем зника мій баский одноріг.

Ти один і страждальцем святим, і катом
Взяв покуту за мій первородний останній гріх.
Я на зустріч іду як... на свято - на власну страту.
І гріхи нам сьогодні прощає останній сніг.

***
Душа ще кровоточить соком
Учора зірваних малин…
З тобою ми останнім кроком,
Останнім подихом були.

Душа ще кровоточить вітром,
Лікує рани небом трав…
Для мене ти останнім світом,
Єдиним сонцем в світі став…