Вони у мене всі «мобільні», – Олег Мартинчук про роботу соціальним працівником

Редакція «Район.Острог» продовжує рубрику, в якій розповідає про соціальних працівників Острожчини та їх підопічних.

Олег Гнатович Мартинчук родом із села Дермань. У Верхові працював водієм у колгоспі та, коли той розпався, залишився без роботи. На посаду соціального робітника йшов тимчасово, бо необхідно було дбати про двох маленьких діток. Та ось уже 20 років поспіль трудиться соціальним працівником в Острозькому районному територіальному центрі.

Більшість його підопічних – це жінки віком 77 - 94 роки, усі вдови. Якщо з хатньою роботою ще якось справляються, то чоловічі руки завжди доречні: нарубати дров, обкосити подвір’я, принести води. 

«Люди сільські звикли до роботи на землі, городи тримають, а обробляти сил не вистачає, доводиться допомагати. Люблю техніку, два тракторці саморобні  змайстрував, то часто виручають. Ще з восьмої ранку мої підопічні на телефоні, вони в мене всі «мобільні» – уточнюють список продуктів і нагальних справ: кому комунальні послуги оплатити, ліки чи засоби захисту рослин купити, допомогти договір із сімейним лікарем укласти, дізнатися про призначення субсидії чи інші побутові питання вирішити», – розповідає Олег Мартинчук.

Розповів Олег Гнатович і про історії своїх підопічних – люди різні, в кожного своя  доля, свої проблеми, але всі однаково потребують допомоги та піклування, доброго слова і влучного підбадьорливого жарту. 

Олег Мартинчук допомагає родині Полінкевичів, яку спіткала нелегка доля. Олена Демидівна  думала, що на старість доглянуть діти, а довелося самій доглядати меншого сина  Степана, який після інсульту опинився в інвалідному візку, а старшого вже поховала. Пенсії ледь на ліки вистачає.

Ще одна підопічна – Антоніна Степанівна Киричук.  Жінка одна з найстарших людей села (в січні виповнилося 94 роки), ветеран Другої світової війни, учасниця визвольних змагань. Любить своє село. Теж не хоче змінити свою затишну оселю на життя в місті, де мешкає дочка.

Піклується Олег Мартинчук ще про Марію Андріївну Андрощук. Жінка самотня, хоча десь далеко є родичі, тому відвідують рідко. А роботи по господарству завжди вистачає.

У Євгенії Олексіївни й Надії Архипівни діти бувають часто, але не завжди можуть бути поруч, бо живуть у місті та й  вже самі пенсійного віку. Однак завжди на зв’язку як із рідними, так і з Олегом Гнатовичем.

Про Ніну Максимівну Тимощук соціальний працівник із гумором розповідає, що в неї теж має чому повчитися. 

«Ніна Максимівна вже багато років без чоловіка. А дочку доля ще за радянських  часів закинула далеко від дому, тепер – зарубіжжя. Кличе матір до себе. Та куди там, вона ж у свої 82 не всидить на місці. Всю чоловічу роботу вміє робити - ще можна в неї повчитися, та роки беруть своє, тому знаходиться робота і для мене. В неї все блищить, всюди порядок, подвір’я в квітах, на городі ні зілинки, ще й смаколиків напече і подруг пригощає, а як вірші декламує та пісні співає! Частину вирощеного роздає всім за так, бо має щедре серце», - розповідає про свою підопічну Олег Мартинчук.

Як наголосив Олег Мартинчук, для розв'язання життєвих проблем завжди можна звернутися до сільського голови. Ростислав Кучер при змозі завжди допоможе розв'язувати проблемні питання,  адже тим, хто потребує піклування, приділяє особливу увагу.

«Хочу подякувати керівництву терцентру за підтримку та допомогу.  З будь-якого питання – завжди професійна консультація та реальна допомога у вирішенні щоденних рутин. Були хороші часи і велосипед видали, спецодягом забезпечили. В цьому році маски, рукавички, антисептик придбали», - підсумував Олег Гнатович.

Звісно, добре, коли люди на схилі літ живуть поруч із рідними. Однак, ситуації бувають різними та кожна людина заслуговує на гідну старість і не повинна почуватися самотньою. Тому й професія соціального робітника завжди буде затребуваною.

Читайте також: Про соціальний захист людей у розмові з працівницею Острозького районного територіального центру Аллою Сверипою.