Школярка із Острожчини перемогла у Всеукраїнськму конкурсі з журналістики
-
-
>
-
>
-
>
3744
Джерело: oa.edu.ua
У Національній спілці журналістів України 23 грудня відбулась урочиста церемонія нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт «Я — журналіст!».
У номінації «Перший університет України: до 440-річчя Острозької академії» перемогла десятикласниця Софія Обуховська із села Оженин Рівненської області. Її робота присвячена знаному мистецтвознавцю Острозької академії, краєзнавцю та досліднику історії Волині Миколі Бендюку.
«Якщо ви будете мати бажання безпосередньо ознайомитися з його працею, то Микола Бендюк запросить вас до студентського храму при Острозькій академії, в стіни давнього монастиря ордену капуцинів, де знаходиться ікона — «Ісус Пантократор (Вседержитель)»,
пише у своїй роботі Софія Обуховська.
«Стріляною більшовиками, страшною шматою потрапила вона йому до рук. «Оживити» ікону виявилося зовсім нелегко — бруд, дірки, невідомі нині складники старовинних фарб, стерте часом зображення святого. Та коли робота вже добігала кінця, сталося диво — поступово в центрі полотна почало проявлятися зображення Ісуса Пантократора. Художник зрозумів, що має справу з «подвійною» картиною, на якій нове зображення накладали на попереднє, пошкоджене та добре заґрунтоване. Тобто, спершу на полотні був образ Христа, а пізніше — святого Стефана. Але чому ґрунтовка ніби розчинилася і зображення Ісуса відновилося? Ось перед нами святий Стефан, що своєю правицею закриває вуста Ісусу Христу, який зображений в центрі ікони і в лівій руці тримає земну кулю. У вуста Ісуса, закриті рукою святого, не потрапила жодна з більшовицьких куль. Споглядаючи ікону, думаємо, що хотів сказати Спаситель, чому святий закрив йому вуста, яку таємницю ховає його зображення? Замислимось. Самі собою напрошуються роздуми про схожість долі старовинної ікони з історією держави. Чужинці палили, топтали нашу землю і розстрілювали, кидали в багнюку кращих з кращих, сподіваючись, що народ згине. А ми вижили, оновилися. Ми ніби народилися вдруге, і будемо жити далі, бо маємо до цього велике бажання і великі плани на майбутнє. А ще нам, молодим, є на кого рівнятися і ми дуже пишаємося нашим земляком».
