Руки поета в мозолях від слів: Мирослав Лаюк презентував в Острозі нову книгу

У Національному університеті «Острозька академія» відбулася зустріч із молодим карпатсько-київським письменником Мирославом Лаюком.

Автор завітав до університету на запрошення студентів під час презентаційного туру нової поетичної книги «Троянда». Творчий захід відбувся в понеділок, 15 квітня.

Розпочала й модерувала зустріч викладачка кафедри української мови і літератури Олександра Вісич. Пані Олександра представила гостя, коротко розповіла про його здобутки та наголосила, що Мирослав Лаюк – «літератор у професії», адже не тільки пише, а й викладає літературну творчість у НаУКМА.

Мирослав Лаюк в Острозькій академії

Спочатку, як зазвичай буває на таких зустрічах, ішлося про те, як письменник почав усвідомлювати себе як майстра слова. Мирослав розповідав про свою творчу родину – кумедні історії про діда Миколу й бабу Ганю, домашню бібліотеку, потім – школу й університет.

Присутніх, переважно викладачів, цікавило, що саме Мирослав Миколайович викладає для студентів НаУКМА на курсі основ літературної творчості. Гість розповів, що частково опирається на напрацювання свого педагога Сергія Іванюка, який розробив один із перших курсів основ літературної творчості в Україні, адже працює у виші перший рік. «Ми багато експериментуємо й усі ці експерименти пов’язані з моєю непрофесійністю, я багато сам учуся», – зізнався Мирослав.

Крім іншого, Мирослав Лаюк читав вірші з нової книги «Троянда».

«Я пробував згадати, скільки писав цю книжку – три чи чотири роки. Але те, що відразу знав, якою вона має бути, це точно. У мене завжди це народжується якось відразу. І тільки потім я заповнюю віршами, вони мають той чи той зміст, але якась загальна нитка вже закладена», – розповів про концепцію книги письменник.

Крім того, автор висловлював чимало цікавих міркувань про життя і творчість. Пропонуємо вашій увазі міні-цитатник від Мирослава Лаюка:

• Важливо не те, коли ти вирішив, що маєш працювати зі словом, а коли починаєш бачити світ не так, як його можуть переказати інші, а по-своєму, образно. Коли ти починаєш звичайні речі бачити як поезію, як щось, що може сформувати цілу галактику образів. Коли ти починаєш спостерігати за людьми, як за історіями, які ти можеш переказати, перетворити у свій текст.
• Покоління шістдесятників, наприклад, об’єднувала спільна естетика, а згодом політична частина. Вісімдесятників – спільний ідеологічний ворог. Та я не бачу, що має об’єднувати моє покоління літераторів, довкола чого нам гуртуватися чи проти чого поставати.
• Слово – це не лише якась штука на папері, яка потрапляє до нас у мозок. Слова – як речі. Це мов вітер пролітає крізь нас. Коли руки поета в мозолях від слів – так має бути.
• Як іде життя, так пливуть книжки. Щось дізнаєшся нове, щось на тебе впливає, щось переосмислюєш… Література – це наші досвіди.
• Довге життя мають ті книги, які приносять діаметральні реакції. Важливо, щоб видання викликало конфлікт емоцій. Прекрасно, коли ти з книжки виходиш трохи іншим.
• Треба писати якомога менше. Щоб навчитися писати, треба писати якомога більше. А коли ти досяг якогось базового рівня, треба писати менше. Мова – дуже підступна річ. Вона може спрямувати нас не туди, куди треба. Її треба навчитися фільтрувати.
• Письменники дуже не люблять, коли їх питають про джерело натхнення, музу… Це такі романтичні штампи.
• Не пишуться вірші? Повирощуйте огірки! Влаштуйся на роботу врешті-решт. Перебирати різні досвіди, коли не пишеться, – це найкраще заняття. Це акумуляція наступних творів.

2

За книгами й автографами

Ще впродовж зустрічі Мирослав Лаюк анонсував кілька наступних видань, як-от, дитячі книги про динозаврика Заврика й про пташку ківі, роман про «Лічницю доктора Тарнавського» (нині санаторій «Косів»), що на рідній Івано-Франківщині, у міжвоєнний час.

Закінчилася презентація фото- й автографсесією.