Герої не вмирають: вірші про Майдан від острозьких поетів

20 Лютого 2019, 13:17
18 лютого, веселка крізь барикади. Фото porphyre.livejournal.com. 14947
18 лютого, веселка крізь барикади. Фото porphyre.livejournal.com.

Події на Майдані взимку 2013–2014 року залишили неабиякий слід в історії, душах людей і творчості.

Багато українців не були остронь тих вікопомних подій. Одні зводили барикади, інші приносили їм чай, ще хтось підтримував на майданах у містах і містечках, передавав кошти чи медикаменти. Думки, враження, хвилювання назавжди закарбовані в художньому слові. Пропонуємо вашій увазі декілька віршів острозьких поетів.

Юрій Матвійчук

 

Пам'ять...
...
Прощалося місто… Дзвони у храмах
кричали у небо весняне…
Не вмирають герої, вони не вмирають…Так само,
як слава про них…Тільки рани…,

тільки рано, так рано хлопці у вічність…
з короваєм весільним у домовину…
Я знаю…і знає народ, що увіковічнять,
вас, справжніх героїв моєї країни …

Прощалося місто…І тисячі люду
кричали їм: Слава!!! Слава!!! Слава…!!!
Боляче так, що більше не буде
вас хлопці , у світ і цьому…Ми знаємо,

що ви померли за нас, за майбутнє…
Небесна сотня безсмертна…
Добігає кінця кривавий наш Лютий,
і з сторінки історії цього не стерти….

Доброта доречна завжди
Доброта доречна завжди

 

Іванна Тимощук

зимовий дощ
стікає по вікнах
січень мовчить
і снігу немає
і хто ще з минулого
хтось є минулим
а хтось сьогодення
в кишенях ховає
ховає душа
під зонтиком сльози
рахує по краплі
ці дні і ці ночі
а хтось засинає
а хтось відпускає
і плаче подушка
єдина подружка
і донька ридає
бо тата не має
а хтось ще чекає
так довго чекає
і сивіють коси
у матері мовчки
дощі це не роси
і коси біліють
і дні вже сивіють
і вітри вже виють
а сина не має
а тата не має
а є тільки Бог
та й того забувають

 

***
так буває що ангели хочуть
зняти крила із своїх плечей
бо втомились молитися марно
і нести увесь світ за людей
так буває що люди як боги
одягають на себе святість
і ведуть і несуть міліони
сигарети як душі палять
і не молять а просять прямо
і у них виростають крила
та душа у них опустіла
наче річка суха зміліла
і отак помінялись наче
розуміння кому воно треба
але їм так далеко до неба
так далеко до синього неба

 

***

помолися за мене матусю

помолися бо гради летять

помолися за нас усіх ненько

побратими на смерть всі стоять

попроси в Бога миру і долі

для країни і наших дітей

і для бранців кремлівських волі

попроси хліб для тисяч сімей

попроси і вже завтра матусю

хтось почує молитву твою

я сьогодні за вас усіх б’юся

пам’ятайте мене у бою

помолися за мене матусю

помолися до Бога прошу

Ніч з 22 на 23 січня, феєрверки та гранати.
Ніч з 22 на 23 січня, феєрверки та гранати.

 

Олександр Подвишенний

Сотня небесна

Сотня небесна – люди.

Гамірно. Тиснява. Жах.

Мама дитину будить,

Криючи страх в очах.

 

Лава на лаву. Браво.

Падають литі щити.

Лисніють тіла жовтаво,

Сором по них іти!

 

Шириться бунт, наростає:

Не вистачає кийків.

Не сотня – мільйон зростає,

Байдужих до срібняків.

 

Сорок днів і сорок ночей.

Сльози. Лампадки. Свічі.

Та зверху забули людей,

Брешучи нагло в вічі…

 

Сповідь революціонера

Ну нащо ви, мамо, це кажете:

Бандерівці, зрадники, злидні!

Хіба ми для цього страждали?

Пліч-о-пліч на мурах всі рівні.

 

Хіба ви не бачите, мила,

Як яро спалахую часом?

То буремний у грудях огонь

Здичавілим зривається басом.

 

Дух арійський з кайданів лютує,

Предковічний не знає спокою.

Як нащадки коритися можуть,

Чом не підуть на хама війною?

 

А що мені дітям сказати,
Як батька колись запитають…
Куди мені очі сховати,
Сказати ганебне «не знаю?!»

Не бійтесь, що згину самотньо,
Відчайдухів за спиною маю.
Без краплі вагання я з ними
Бандитський режим закопаю!

Тоді повернуся додому
Зі споминів різьбленим шрамом.
І вперше за ціле життя
Промовлю: «Простіть мене, мамо!


 

Галина Філонюк

Рабів до раю не пускають

1.

– Куди ти ідеш, мій братику?
– Не бійся, я лиш на практику –
Вивчати військову тактику.
Вже кличе набат до бою

з собою…
чужою юрбою.
Я бій той у снах вже бачу…
Що втрачу?
– За кого ідеш, мій братику,
Вивчати криваву тактику?
– Вже звірі ідуть в погоню…
За нас і майбутню доню…
За сміх дітвори на алеї,
За долю землі своєї.

2.

Десь вибухи чути в місті!
Із шин вже палає ватра…
Чи всі барикади на місці?
Чи хлопці стоять на чатах?
Чого моя смерть тут варта?..

3.

Тут небо від крові багряне
тане…
Червоні хрести і каски,
Обличчя ховають маски…
Лиш душі крізь їхні очі.
Я чую слова урочі:
До раю рабів не пускають!
Вмирають…

4.

Михайло аж крилами очі
закрив, бо дивитись не хоче,
як цілиться брат у брата…
Розплата
чекає ката!
Чекає тюрма тирана…
У грудях вогненна рана…
І плачуть навзрид медсестри –
їм тяжко убитих нести!
До раю рабів не пускають.
Вмирають…
Герої вмирають!

5.

Я чую вже дзвін церковний…
Ти брат мій по духу… кровний…
Рабів не пускають до раю…
Вмираю…

Епілог

Пробач мені, мамо, за чорну хустину!
Пробач мені, сестро, що рано покинув!
Прости мене, мила, за тугу вдовину,
За те, що любив над усе Україну!
Рабів не пускають до раю –
І я воскресаю….

 

Слово від автора
Лампадки, свічки, лампади…
Ви вмерли заради правди.
Хрести, кам’яні монументи,
Світлини – з життя моменти…
​​​​​​Рабів не пускають до раю,
тому пам’ятаю!

22 січня, священик закликає до перемир’я. Фото Segei Supinski / Getty Images.
22 січня, священик закликає до перемир’я. Фото Segei Supinski / Getty Images.

 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024