Любов, що сильніша за смерть: острозький поет розповів про загиблого брата та вшанував усім полеглих воїнів
1430 
В Острозькій центральній бібліотеці відбулася творча зустріч із острозьким письменником, бардом і педагогом Юрієм Матвійчуком.
Захід провели напередодні 29 серпня – Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Під час зустрічі з автором говорили про Володимира Матвійчука, його рідного брата – військовослужбовця 104-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, який загинув 9 серпня 2024 року на Харківщині, а також згадували та вшановували всіх захисників, загиблих на фронтах російсько-української війни.
Розпочала розмову бібліотекарка відділу обслуговування ОШМ Валентина Ліщук, яка нагадала про пам’ятну дату, звернула увагу присутніх на «Стіл пам’яті», розташований у залі, запропонувала присутнім вписати імена полеглих у спеціальні пам’ятні листи.
Юрій Матвійчук розповів про дві важкі втрати родини 2024 року –31 липня загинув його двоюрідний брат Назар Матвійчук, а 9 серпня – рідний брат Володимир Матвійчук. Тіло Володимира не змогли забрати з поля бою, тож тривалий час він мав статус «зниклий безвісти», і лише в березні 2026 року суд визнав його загиблим.
Володимир народився 8 грудня 1982 року в селі Верхів, навчався у місцевій школі, згодом профтехучилищі. Юрій на вісім років молодший за брата, тож зізнається, що дитячо-юнацьких спогадів про того майже не має. А от у дорослому віці Вова став його прикладом і орієнтиром.
«Війна для Володимира почалася не 2022 року: у 2004-му, у 22 роки, він майже дев'ять місяців провів у складі миротворчої місії в Іраку, де отримав першу контузію і травму спини», – розповів про полеглого брат..
24 лютого 2022 року Юрій зателефонував братові вранці.
«Він ще спав, а я вже їхав на роботу. Кажу: «Вова, почалася війна». Він питає: «Серйозно?» Кажу: «Так». Він відповідає: «Добре, я збираю речі». Наступного дня Володимир був у ТЦК, а невдовзі – у 104-й бригаді територіальної оборони, підрозділ «Горинь» – згадує Юрій.
Про свою службу Володимир розповідав мало, але, за словами побратимів, брався за завдання, на які інші боялися йти. Одного разу на Запоріжжі, коли Юрій намагався йому додзвонитися, брат вийшов на зв’язок лише за годину – виявилося, збирав рюкзаки двом новеньким хлопцям перед виходом на завдання, бо ті просто не знали, що брати зі собою. Юрій Матвійчук каже, що цей маленький спогад – дуже яскрава характеристика його брата і як людини, і як воїна.
Ще до великої війни, приблизно 2005–2007 року, Юрій Матвійчук присвятив братові один зі своїх перших віршів – про Ірак. Згодом образ брата-захисника почав дедалі частіше з’являтися в його творчості саме після повномасштабного вторгнення.
Зокрема, прижиттєвою посвятою Володимирові була пісня «Брат», написана 2023 року.
«Це був такий подарунок для нього на 41-й день народження. І тоді вона була просто якась мінорна. А тепер це для мене пісня-реквієм», – зауважив автор.
Юрко додає: коли вперше виконував цю пісню після загибелі брата на публіці, не зміг доспівати – поставив гітару й вийшов.
Улюбленим героєм Володимира був Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері – він навіть набив його зображення на руці. Повертаючись додому з роботи в Польщі, завжди казав: «Маленький принц повернувся додому».
Саме тому другий твір Юрія Матвійчука, безпосередньо присвячений братові, має таку саму назву…
«Ми й досі чекаємо свого Маленького принца», – каже Юрій і проводить паралель із долею самого Сент-Екзюпері, який понад 80 років вважався зниклим безвісти, доки на початку 2000-х не знайшли уламки його літака.
9 серпня 2024 року Володимир загинув на підступах до села Кабаївка на Куп’янщині Харківської області. Востаннє брати говорили напередодні ввечері: о пів на восьму – по телефону, а о пів на дев’яту Володимир написав, що йде на позиції як піхота. Юрій згадує, що відповів: хай Бог тебе береже… Це була остання розмова.
«З того часу вся моя творчість присвячена брату. Вся моя творчість – на підтримку родин зниклих безвісти», – каже поет.
Понад рік Юрій не міг визнати за братом статус зниклого безвісти, хоч точно знав від його побратимів, що сталося, і що тіло евакуювати не змогли.
«Найважче – коли тіла ще немає вдома. Я собі зізнаюся: став якимось, напевно, цинічним. Коли привозять героя додому, я щоразу трохи тішуся…Так, родина зазнала горя, але він нарешті вдома», – додає він.
Через рік Юрій уперше долучився до акцій на підтримку родин зниклих безвісти. Це було у Львові.
«Я побачив, скільки там людей із прапорами. І зрозумів, скільки за кожним прапором болю й надії. З десяти тисяч людей, можливо, лише один живий. У решти надії практично немає», – ділиться враженнями чоловік.
Відтоді він регулярно бере участь у таких акціях і щоразу читає на них свій вірш «Журавлі».
Зараз Юрій готує книгу спогадів про брата – робоча назва «Повернення Енея» – і вже передав рукопис редакторці.
Зізнається, що спершу почав виливати свої переживання прозовими фрагментами у форматі дописів у фейсбуці. Ці публікації отримали багато реакції та відгуків, зокрема від рідних тих, хто теж чекає, тож вирішив узагальнити все у паперовому виданні. Імовірно, книжка побачить світ наприкінці 2026 року.
«Це буде книга про шлях родини зниклого безвісти, про кожен ступінь болю. Написана не літературними прийомами, а просто серцем», – визнає автор.
26 березня 2026 року суд офіційно визнав Володимира загиблим. Це зняло статус «зниклий безвісти», який, за словами Юрія, «забирає в тебе абсолютно всі права на твого рідного» – саме через нього родина довго не могла встановити братів банер на Алеї героїв в Острозі.
«Я хотів це зробити, щоб у мене було хоча б одне-єдине місце, куди я можу до нього прийти», – ділиться Юрій Матвійчук.
Наостанок літератор прочитав вірш «Дякую» – усім живим захисникам, усім загиблим і всім острожанам, чиї портрети щодня бачить на Алеї Героїв.
Наприкінці зустрічі Юрій Матвійчук зізнався: за останні пів року не написав жодного рядка! Та водночас не відмовляється від участі в зустрічах, публічних заходах, де читає вірші та співає авторські пісні. Уважає, що має це робити, якщо його слово може підтримати і розрадити інших.
Підбивала підсумки заходу Ольга Лозюк, начальниця відділу культури і туризму виконкому Острозької міської ради. Вона подякувала Юрію за те, що його творчість «показала пам'ять у новому звучанні».
«Твоя творчість сьогодні познайомила нас глибше з Назаром, з Володимиром. Це потужний імпульс – не опускати рук, а гідно жити в ім’я їхньої пам'яті», – відзначила Ольга Федорівна.
Читайте також:
- Острог
В Оженині освятили Алею пам’яті воїнів і волонтерів, які загинули внаслідок російсько-української війни
- Острог
У Межирічі похоронили воїна Олександра Рудківського, повернення якого чекали з квітня 2025 року
- Острог
У Межирічі похоронять захисника України Олександра Рудківського
- Острог
На Донеччині загинув захисник з Острозької громади Олександр Рудківський
- Острог
У Краєві похоронили воїна-прикордонника Володимира Бондарчука