Змінив вчительську справу на військову: у Хорові попрощалися зі захисником Анатолієм Василенком
3334 
У селі Хорів похоронили полеглого військовослужбовця Анатолія Василенка.
Анатолій Петрович загинув 4 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Роботиного Запорізької області він загинув. Тіло воїна повернули на рідну землю лише нещодавно, а останні християнські й військові почесті Острожчина віддала йому у вівторок, 25 серпня.
Спершу траурний катафалк, що віз воїна додому на щиті зі скорботою і молитвою зустріли в Острозі. На майдані Свободи були схилені синьо-жовті прапори та стяг міста. Присутні на площі, зустрічаючи кортеж, уклякали на коліна. Звучала журлива композиція «Плине кача». Після цьому в супроводі поліційного автомобіля кортеж попрямував у Хорів.
Останній шлях воїна до рідного села жителі Острожчини встелили свіжими квітами.
Спершу з Анатолієм Василенком прощалися вдома. Після того траурна хода вулицями Хорова рушила до місцевого Свято-Петро-Павлівського храму. Її традиційно супроводжували духівники, почесна варта, духовий оркестр ЦКДТ (керівник Сергій Бережнюк), церковний хор, рідні, близькі та односельці.
Заупокійне богослужіння очолив настоятель храму отець Олег Парипа. Загалом за упокій невинно вбитого українського воїна Анатолія Василенка в Царстві небеснім молилося вісім священників, серед яких був і благочинний церков ПЦУ на Острожчині Юрій Лукашик.
Також літії долучилися заступник міського голови Острога Тарас Хмарук і староста села Розваж, в.о. старости Хорівського старостинського округу Василь Шишко.
Після заупокійного богослужіння проповідь виголосив Юрій Лукашик.
Священник говорив, що триває війна, яка не знає милосердя – забирає найкращих синів і дочок, калічить людей. Отець наголошував на тому, що людство вже мало страшний досвід Першої і Другої світових воєн, та не зробило належних висновків, світова спільнота лишила Україну сам на сам із лютим ворогом.
«Коли ми подивимося на наших воїнів, які повертаються у відпустку, ми бачимо, що вони надзвичайно дивні через те, що вони стільки побачили горя – що не видихають навіть і за своє ціле життя. Така жорстока іде війна. Коли сьогодні говорити про новопредставленого воїна Анатолія, треба сказати, що він був учителем, завжди сіяв світло серед дітей. І не дивлячись ні на що, коли розпочалася війна, він вчительську справу проміняв на військову. змушений був іти і захищати нашу Україну», – говорив отець Юрій.
Священник наголошував, що доктрина християнського життя виходить за межі смерті, бо Господь є переможцем смерті.
«Кожна людина, яка робила добро, успадковує це вічне життя. Бо Господь є переможець смерті. Йому слава належить. Ми так його возвеличуємо. А далі читаємо у Новому Заповіті, де сказано: «Хто творив добро, піде у воскресіння життя, а хто творив зло, піде у вічне осудження». І ми бачимо, що новопредставлений наший воїн захищав нас, нашу Україну. І віддав найдорожче, що мав – життя. Тому він звершив надзвичайно великий подвиг. Він був воїном і увійде до війська небесного», – підкреслював духівник.
Коли з Анатолієм Василенком попрощалися присутні у храмі, відлунали слова Євангелія, траурна піша хода рушила до сільського цвинтаря.
Під ногами від літньої спеки жухли квіти. Обабіч дороги стояли обмолочені поля… Війна зібрала своє жниво, на цвинтарі Хорова додався ще один синьо-жовтий прапор…
Після заупокійний молитов на кладовищі до родини й усіх присутніх звертався Тарас Хмарук. Посадовець говорив, що цього дня Острожчина попрощалася з героєм, братом, сином, побратимом, земляком, педагогом – із прикладом найкращого сина української землі.
Також мовилося, що Анатолій Василенко народився 19 лютого в 1977 році на Чернігівщині. 1986 року разом із батьками переїхав у село Хорів і всю юність провів тут. Після закінчення школи він поступив у Рівненський державний гуманітарний університет і здобув освіту за фахом вчителя математики та інформатики.
«Він дуже любив педагогічну діяльність, дуже любив дітей, любив навчати, любив передавати знання. Працював у Хорівській школі, у Вельбівненській школі, також учителював у Острозькому військовому ліцеї», – розповів Тараса Віталійович.
Анатолій Петрович вступив до лав Збройних Сил України 11 березня 2023 року. Служив у 118-й окремій механізованій бригаді на посаді помічника гранатометника механізованого взводу.
«Земляки завжди пам’ятатимуть Анатолія Петровича як дуже працьовиту, порядну, інтелігентну, хорошу, добру людину. Він любив читати. Він зробив вдома таку велику бібліотеку, що вже частина тих книжок передана в Оженинський ліцей імені Тараса Григоровича Шевченка. І мені здається, це дуже символічно через те, що навіть після смерті результати життя нашого героя приносять користь для дітей і навчають дітей. Нам потрібно пам’ятати, що саме завдяки таким героям, як Анатолій, ми сьогодні з вами перебуваємо під мирним небом. Саме завдяки таким героям, як Анатолій, ми з вами зберегли ідентичність і державність. Саме завдяки таким героям, як Анатолій, ми можемо говорити рідною мовою на рідній землі», – наголосив Тарас Хмарук.
Заступник міського голови також закликав бути згуртованими, підтримувати ЗСУ, родини загиблих, зниклих безвісти і полонених.
Наприкінці церемонії військові передали родині синьо-жовтий стяг, яким упродовж прощання була накрита труна, – символ країни, яку до останнього подиху захищав Анатолій Василенко. Лунав Гімн України та залпи з автоматів.
На хорівському цвинтарі стало на ще один синьо-жовтий прапор більше…
«Сьогодні разом із родиною Анатолія Петровича сумує Острозька громада. Його життя було пов’язане з освітою, родиною, рідним селом і, зрештою, із захистом України. Пам’ять про нього залишиться в серцях людей, які його знали, у добрих справах, які він зробив, та в знаннях, які передав своїм учням», – додала пресслужба Острозької міської ради.
