Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Я в театрі не працюю, я театру служу…», – Микола Кінах

21:25 27.03.2017
484

У понеділок, 27 березня, відзначають м​іжнародний день театру. З нагоди цього свята журналісти редакції Район.Острог навідалися до режисера Острозького народного аматорського колективу районного Будинку культури Миколи Кінаха.

Микола Георгійович Кінах народився й виріс в Острозі. На сцені дебютував у виставі «Недописаний портрет» далекого 1971 року, навчаючись у 10 класі. З того часу пов’язав своє життя з театром.

Микола Кінах продовжив розвивати свій талант й вступив у Дубнівське культурно-освітнє училище в 1972 році. За освітою режисер, 4-річне навчання завершив із відзнакою. Грав у Дубнівському театрі.

«У 1974 році з цим театром ми дебютували на львівському телебаченні з виставою «Дороги, які ми обираємо», – пригадує режисер.

Після закінчення навчання у Дубні Микола Кінах вступив до Рівненського інституту культури. 1979 року юнак повернувся в рідний Острог і почав працювати в Будинку культури методистом. Того ж року Миколу Кінаха призвали до армії.

«Довелось відслужити півтора роки у війську, і після 1981 року я вже тут, безпосередньо в Острозькому театрі, топчу сцену», – посміхаючись розказує театрал.

Микола Кінах із захватом розповідає про режисерів, з якими довелося співпрацювати, зокрема про Зоряна Подоляка та місцевого драматурга Валерія Баталова. Саме за п’єсою В. Баталова була поставлена вистава «Смолоскипи запалали опівночі», яку демонстрували на телебаченні.

«Ми знімались у Львові. Це була така повна версія, був професійний запис. Ми знімали упродовж трьох днів. Навіть не днів, а ночей. Нам давали студію тільки вечорами, коли вона була вільна. Ця п’єса написана про випуск нашої Острозької Біблії, якраз до її ювілею. Був зайнятий весь склад театру, були пошиті гарні костюми», – пригадує пан Микола.

У 1985 році побачила світ вистава «Руські люди» за п‘єсою Костянтина Симонова, присвячена Дню Перемоги. Завдяки цій постановці Острозький народний театр здобув перше місце на Всесоюзному огляді художньої самодіяльності.

1992 року в Києві відбувся перший Всеукраїнський театральний фестиваль народних колективів. Острозький народний театр також взяв у ньому участь і представив виставу «Украдене щастя» за п’єсою Івана Франка. З-поміж 47 колективів острожани тоді посіли 3 місце, а Микола Кінах отримав нагороду за роль Михайла Гурмана.

Другий такий захід відбувся в місті Очаків 1995 року. М. Кінах пригадує, як Острозький театр їхав туди своїм автобусом: везли декорації, спали в наметах і варили кашу.

«Коли приїхали, то там руками сплеснули: «Как? Вы етим добрались сюда?». Та добрались! Вони диву давалися, як ми змогли. Тим паче ми доїхали і досить пристойно виступили», – з посмішкою говорить пан Микола й продовжує: «Тоді наш театр був на досить пристойному рівні. Нас знали. Зараз граємо з молоддю. Беремо вистави, які нам під силу, які мають не такі великі матеріальні затрати. У ту внутрішню кухню входити не будемо. Глядача це не цікавить. Глядача цікавить, коли відкрилася завіса і триває дійство».

Режисер бідкається, що зараз складнощі з фінансуванням, але запевняє, що театр працює і працюватиме: «Театр просто не має права перестати працювати. Острог – це театральне місто з великими театральними традиціями. Зараз омолодився наш творчий й акторський склад. Прийшли такі часи, що вже мені в тім’я дихають. Ті ветерани, з якими я працював, з яким я вчився і набував досвіду, перейшли в другий світ. Деякі стали старші. Вони душею ще з театром, але вже не мають наснаги грати, не дозволяє здоров'я. Молодим складом працюємо».

В Острозі започаткований обласний фестиваль-бієналлє «Палітра театральної осені». Він створений разом із Будинком народної творчості за ініціативи адміністрації і районного Будинку культури.

«У нас фестиваль проводився вже двічі. Двічі приймали гостей зі всіх районних центрів, які мають театри. Вони приїжджають до нас і показують вистави на базі Будинку культури. Ми також практикуємо виїзні вистави у селах, аби всі охочі мали змогу долучитися до театрального мистецтва. Це триває місяць кожної суботи й неділі».

Режисер стверджує, що фестиваль проводиться з творчих і фінансових міркувань, тому що зараз у культурі скрута.

Але в театрі все залежить не тільки від декорацій, а і від самого колективу

«Я не хочу хвалитися, проте досить довго працюю в театрі, вже 46 років. Уже виробилися й викристалізувалися творчі смаки. Мені здається, дивлячись на наш акторський склад, що ми змогли б підняти вже будь-який матеріал. Навіть Шиллер нам не страшний. Є потенціал... Я не хвалю себе, я хвалю колектив».

«У нас вже сформувалася своя маленька школа. Це не студія, ні. Уже якась своя педагогіка є. Усе ненав'язливо, спокійно і людина себе гарно почуває. Ми не павуки в банці, щоб за ролі боротися. Лідерство має бути, сама акторська специфіка така. Бо якщо актор не буде лідером, то він не буде актором», – наголошує Микола Кінах.

Від самого початку своєї кар’єри Микола Георгійович не тільки грав на сцені, а й постійно керував процесом постановки. За увесь час його театральної діяльності була лише одна п’єса, у якій він був не актором, а лише режисером.

«Режисерська доля склалася так, що тільки в одній виставі, яку я ставив, пощастило не грати – це «Кайдашева сім'я». Дуже добре, коли режисер збоку, коли він спостерігає. А коли режисер на сцені – це міняє специфіку роботи, бо й на себе треба дивитися збоку. Треба мати просторове об’ємне бачення всього дійства».

Багатьом здається, що робота в театрі – це вийти зіграти і на тому все. Але це лишена перший погляд.

«Встав, поснідав і думаєш: «Як би мені їх зібрати?». Прийшовши на роботу, режисер і актор не має конкретного робочого місця. Я їду в автобусі і думаю про виставу, стою в черзі і думаю про виставу. Якщо вже працюєш, то весь час постановка визріває в голові. Буває, що зробив план декорації і все інше. А потім думаєш, що треба буде поміняти мізансцену, і змінюєш все. Люди працюють на роботах, тому актори збираються з 17 00 до 23 00. Тобто люди прийшли з роботи, причепурилися і пішли на репетицію. Вони тривають 2-3 години. Так і вечір захоплює. За це я щиро вдячний своїм учасникам, які жертвують своїм часом і сім’ями. Вони знаходять ту хвилину, щоб прийти. Натомість отримують величезне задоволення», - розказує М. Кінах.

Актори Острозького народного аматорського театру стараються кожного року зібратись разом, щоб відсвяткувати Міжнародний день театру. Від себе пан Микола щоразу бажає своїм колегам насамперед здоров'я. Каже, що творчі злети будуть залежати від них самих, від їхнього бажання, терпіння і горіння.

Наостанок додає: «У п’єсі «Смолоскипи запалали опівночі» є така фраза «Пройшов вік, як циган батогом ляснув». Швидко...»

І хоча роки минають, для Миколи Георгійовича театр залишається рідним домом: «Я в театрі не працюю, я театру служу».

Автор: Вікторія БРОДОСЮК

Коментарі
22 червня
Сьогодні
Вчора
20.06.2018
19.06.2018
18.06.2018
17.06.2018
16.06.2018
15.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин