«Український університет повинен бути сучасним», – Віталій Максимчук

Сьогодні чимало говорять про освітні реформи. До розмови про якість сучасної освіти, її проблеми, реалії освітянського життя долучився Віталій Максимчук – острожанин, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української мови і літератури,керівник лексикографічної лабораторії «Острозький неограф» Національного університету «Острозька академія»

Віталію Васильовичу, Ви стали викладачем не так давно, але маєте повагу серед студентів і колег. Що, на Вашу думку, найбільше впливає на формування «авторитету» викладача?

Питання дуже цікаве…На нього відповісти однозначно не можна. Кожен викладач формує свою позицію у студентському колективі, зважаючи на думки студентів, їхнє бачення, на методики викладання. І це, очевидно, основна позиція, яка формує авторитет викладача. А друга, мені здається, що це – власний приклад. Якщо студентів поважаєш, то вони поважатимуть тебе.

Чому Ви обрали саме цю професію?

Вибір був трішечки випадковим, оскільки до 9 класу я не хотів бути філологом, а математиком. Математику я знав на хорошому рівні, і навіть брав участь у деяких олімпіадах. Однак у 10-11-ий клас я пішов до іншої школи, а там учитель математики була не зовсім такою, яка б могла зацікавити учня. А класний керівник, яка викладала українську мову і літературу, зацікавлювала своїм предметом, і вона «навіяла» мені думку, що можна бути не обов’язково математиком, а можна стати українським філологом. Очевидно, ця випадковість посприяла тому, що я став українським філологом. Окрім того, я полюбляв багато читати, писати деякі «шухлядні» тексти, які ніхто не бачив, і зараз ніхто не бачить, окрім дружини.

Зараз нарікають на некомпетентність викладачів і вчителів старшого покоління. На Вашу думку, чи впливає це на якість навчання?

Кожен викладач повинен розвиватися. Якщо його виховували в Радянській Україні, він повинен розуміти, що сучасна молодь повинна іти в ногу з часом. Звісно, він має забути про свої «жовті аркуші» і прислухатися до думки своїх вихованців. Саме тоді він стане справжнім викладачем. Його будуть поважати. Деякі викладачі старшого покоління намагаються це робити, а інші вважають, що вони і так усе знають. Загалом будь-яка людина повинна прагнути до самовдосконалення.

Ви говорили про нововведення в навчальному процесі. З яких нововведень, на Вашу думку, варто почати?

Український освітній процес має багато нововведень,але ми не використовуємо їх сповна. Зараз є безліч онлайн-курсів – той самий «Прометеус» (Prometheus– український громадський проект масових відкритих онлайн-курсів. – Авт.), багато інтернет-ресурсів, які можна використовувати на заняттях, однак викладачі через певні причини не використовують цих нововведень. Тому маємо те, що маємо.

А що особисто Ви використовуєте на заняттях?

Особисто я намагаюся поєднувати ігрові форми із традиційною методикою, використовуючи сучасні технології (мультимедіа, презентації),а також моделювання різних ситуацій.

Чи не вважаєте Ви, що вища освіта в Україні стала надто доступною? Можливо, варто скоротити кількість ВНЗ?

Це питання, радше, до Міністерства освіти і науки України. Звісно, якщо ми порівняємо європейські чи американські країни, то побачимо, що вищу освіту в університетах отримують буквально одиниці. В Україні це стало масовим явищем. Якщо ти не закінчив університету, то ти або ніхто, або учень ВПУ. Тут теж варто щось змінювати, але на разі я не можу сказати, з чого почати. Очевидно, треба розпочати справжню боротьбу з корупцією. Тоді ті університети, що живуть реально, тобто без корупційних схем, залишаться, ті, що отримують гроші через корупцію, самоліквідуються.

Уже кілька років випускники шкіл обирають іноземні вищі навчальні заклади, популярними стали заклади в Польщі. Чи думали Ви коли-небудь для себе обрати іноземний виш? Як Ви до цього ставитеся?

Залежно від того, для чого обирати іноземний виш. Якщо говорити про докторські студії, звісно, варто спробувати, і, я думаю,було б корисно, якби українські викладачі трішечки набиралися досвіду в Європі, бо ми варимося у своєму локальному сокові й подекуди з цього мало маємо зиску. А те, що наші учні обирають закордонні ВНЗ, то, очевидно, питання до міністерства. Річ у тім, що закордонні виші пропонують учням вступати без ЗНО, часто дають пільги, якісь цікаві стипендійні програми, і через те багато молоді обирає заклади близького закордоння, скажімо, Польщі, Словаччини чи навіть, як не прикро звучить, Росії. Тому з цим варто боротися.

Яким має бути український університет, щоб одинадцятикласники хотіли навчатися в Україні?

Український університет повинен бути сучасним, тобто він має зацікавлювати одинадцятикласника. Це можна робити різними методами і способами. Усе ж таки потрібно переймати європейські традиції, осучаснювати українську освіту, насамперед, гуманітарну, бо ми інколи не задумуємося, що все, що відбувається зараз в Україні,пов’язане з тим, що в нас дуже слабка національна ідентичність, у нас слабка гуманітарна аура, тобто учні не задумуються ні над своєю культурою, ні над своєю мовою, ні над своєю релігією –вони просто вірять, що все в майбутньому вирішують гроші.

Ви говорили про те, що університет повинен бути сучасним. Чи вважаєте Ви Острозьку академію сучасним університетом? Якщо так, то чому?

Тут варто розпочати з історії. Щоб за 22 роки з нічого створити університет, потрібно докласти колосальних зусиль. Острозьку академію вважаю сучасною, через те, що університет має статус науково-дослідницького, і це не чиїсь вигадки – це побачило українське суспільство. Цей статус просто так нікому не дають. По-друге, те, що відбувається на ваших очах – побудова новоголабораторного корпусу, теж свідчить про сучасність академії. Якщо говорити про університети Рівненщини, то вони відстають від ОА в усьому. Хоча, звісно, ідеалу немає. Є до чого прагнути.

Автор: Олена ЗАВАДСЬКА, Ольга ЮРЧУК

Фото із архіву Віталія МАКСИМЧУКА