Кореспондент телеканалу СТБ Дарина Киричок: Саме в Острозі я знайшла себе

24 Листопада 2016, 12:00

6319

Цілеспрямована, гарна, розумна та надзвичайно позитивна випускниця Національного університету «Острозька академія» Дарина Киричок сьогодні працює на телекалналі СТБ. У розмові Дарина поділилася спогадами про студентське життя, Острог та розповіла про те, як потрапила на СТБ.

Вже пройшло декілька років відколи ти закінчила Національний університет «Острозька академія» Розкажи про своє студентське життя, за чим найбільше сумуєш?

Студентське життя не відпускає мене ще й досі. Як і сам Острог та академія. Там і тоді сталося все найкраще в моєму житті. Я завжди кажу, що академія не навчила мене основного – як без неї жити. Тому я обожнюю повертатись в Острог. Це не завжди фізично. Це зустрічі з «острозькими» людьми, спогади, фото, вболівання за все, що відбувається в академії. Саме в Острозі я знайшла себе. Хоч насправді спочатку не хотіла навчатися там. Та я ні разу про це не пошкодувала.

Думаю, що той, хто не задоволений Острогом чи академією, насправді не задоволений собою в Острозі. Це якісь нереалізовані амбіції, марні сподівання чи перекладання відповідальності за свої проблеми.

Зараз я розумію, що треба було краще вчити мови, не поспішати влаштовуватися на роботу, лягати раніше спати, розставляти пріоритети в предметах. Та це все мої помилки, із яких я зробила висновки. Це не академія, якраз вона давала купу можливостей. І головне – всі ці можливості хапати за хвіст.

Мій Острог був дуже насичений. День розписаний повністю. Особливо перші курси – тоді було шалене культмасове життя: «Візитівка», КВНи, спецкурси, перші сесії. Я хотіла бути скрізь і робити все. Академія тоді мене поглинула і відпустила після магістратури. Але не повністю (авт. - сміється).

Я сумую за чорною кавою у VIP-Спудеї, краєвидами Острога, псом Сартром із 2-го гуртожитку, підземною галереєю, старомонастирським корпусом, звуками гуртожицької гітари, репетиціями в КМЦ, зустрічами світанку на дамбі. Навіть за парами й викладачами, і навіть дуже. Та найбільше – за людьми й часом. Людьми, яких там зустріла. І часом, який там ні секунди не змарнувала.

Студентське життя

Ти сама з Рівного. А як у тебе склалися стосунки з таким маленьким містечком, як Острог?

Насправді я з міста Радомишль, що на Житомирщині. Це стародавнє містечко, яке славиться столітньою броварнею. Та в перший клас пішла вже в Рівному. Я була в багатьох містах України, та Рівне – дуже люблю. Коли вступила в академію, то не відразу переїхала в Острог.

Перший триместр їздила щодня з Рівного. Це було нелегко, та по-своєму цікаво. Потім я просто приїздила ввечері додому, брала речі і їхала назад. І зникала так на кілька днів, лишалась у друзів. Тоді вже батьки зрозуміли, що треба мене переселяти.

От тоді Острог мене захопив. Як склались стосунки? Я злюсь, коли мене запитують: «А де це?», агітую туди вступати свою молодшу сестру, стрибаю в маршрутці під час в’їзду в це місто.

Завжди згадую вечори на Замковій горі, розмови біля пам’ятника князям Острозьким, як світиться костел, як вкривається волошками острозьке поле і як повертається у береги Горинь. Я обожнюю навіть тих водіїв маршруток, які не хотіли нас підвозити «наверх» – це до 10 гуртожитку; продавчинь, які не завжди зізнавались, чи хліб свіжий; дороги, які навчили носити балетки в сумці. Я обожнюю це місто з усіма його «але».

Студентське життя

Сьогодні ти працюєш кореспондентом на телеканалі СТБ. Під час навчання ти планувала бути журналістом? З чого розпочався твій журналістський шлях?

Іноді мені здається, що це не я вирішила займатись журналістикою, а вона – мною.

Скільки разів я собі обіцяла, що все це востаннє, журналістика мене тримає. Ще зі школи я почала про це мріяти. Тоді я створила собі комедійний образ «скаженого журналіста» на якийсь шкільний конкурс. І виступала з мініатюрами. Пробувала писати матеріали до місцевих видань.

Одного дня директорка моєї школи № 9 Раїса Борисівна запитала в мене: «Ти хочеш написати МАН з журналістики?» (авт. МАН – Мала Академія Наук ). Я погодилась, навіть не знаючи, що це. Так я познайомилась із Вікторією Назарук, яка відіграла в моєму житті важливу роль. Ми написали цю наукову роботу, і зайняли 1 місце на міському рівні.

Саме Вікторія Михайлівна розповіла мені потім про школу журналістики в Палаці дітей та молоді, де була можливість навчатись у талановитого журналіста та фотографа – Андрія Матвіїва. Я ще досі, коли не знаю, чим закінчити речення, згадую його відповідь: «Крапкою».

Потім ще було навчання в Школі універсального журналіста при видавничому домі «ОГО», всеукраїнський «Турнір юних журналістів» (до речі – в Острозі), журналістський українсько-польський проект у Варшаві. І була практика та робота. Трішки на Острадіо в Острозі, потім – на місцевих рівненських сайтах, газетах та проектах. У мене немає журналістської освіти – я філолог, але завжди було бажання.

Студентське життя

Багато молодих та амбітних журналістів мріють працювати на великих телеканалах, але не всім це вдається. Як ти потрапила на СТБ?

Ще працюючи в Рівному заповнила анкету на участь у проекті «TalantLive» від СТБ – це прискорена програма адаптації для журналістів. І забула про неї. Переїхала до Києва на зовсім іншу роботу. А потім мені зателефонували з каналу і сказали, що я пройшла початковий відбір. Далі були ще завдання, співбесіда, лекції з мегапрофесіоналами, практика з журналістами «Вікон». Нам показали всю кухню зсередини.

Навчання тривало півтора місяця і заради нього я звільнилась з роботи. Але після нього мене взяли на роботу в новини – зараз я молодший кореспондент. У мене не було досвіду в телевізійній журналістиці. Ще треба багато над чим працювати, вчитись, вчитись, вчитись. Це – неймовірний досвід.

Під час стажування на телеканалі СТБ

Що найважче в твоєму теперішньому життіу столиці? Як зустріло тебе велике місто?

Найважче – не зупинятись. Де б не був і чим би не займався, головне бути кращим, ніж ти вчора.

У мене купа мрій і планів. І хочу їх усіх не розгубити. Як казав Жадан, треба уважно слідкувати за хвилями, бо одна з них – твоя. Велике місто зустріло, думаю, стандартно: годинами в метро, чужими орендованими квартирами, холодними велетенськими будівлями, заклопотаними людьми, які чекають п’ятниці, розпеченим влітку асфальтом та російською мовою. Мені здається, що люди в Києві дуже самотні. Вона тут якось відчувається. Тому сюди добре приїздити з кимось.

На щастя, в мене тут велика острозька діаспора та друзі дитинства. В столиці багато можливостей і мало спокою. Але цей час в Києві теж гарний. Тут багато книгарень «Є», театрів, парків, різних тренінгів та майстер-класів, концертів, вуличних музикантів. Гарний вечірній Київ, і осінній, і в снігу. Ай, головне – помічати цю гарноту крізь постійні мітинги та протести, бродячих покинутих псів, вічні затори та довжелезні черги.

Що ти порадиш випускникам шкіл, студентам, які мріють про життя у великому місті?

Не загубитись. І на вулицях столиці, і в житті, і в собі.