Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Після війни вдома почуваю себе не в своїй тарілці», - Олександр Чорний про повернення з АТО

18:42 17.10.2016
432

Студент Національного університету «Острозької академії» Олександр Чорний майже два роки пробув у зоні АТО. Нещодавно він повернувся до навчання та поділився думками про війну та мир.

Там легше

***

Якось ми обговорювали параолімпійців. Усі пишаються, роблять афігєнні пости у «Фейсбуці» про те, які люди молодці і як треба пишатися. Спортсмени показують характер, волю, здобувають медалі.

***

Читаючи ті пости, думаєш: та про інвалідів тут ніхто не дбає. Немає навіть пандусів. Так само після війни: якщо чоловіка підстрелили або вбила міна, то люди згадають, який він був класний, Батьківщину захищав. А якщо ти живий приїхав, то виділяєшся і створюєш дискомфорт. Більшості байдуже, - розповідає Олександр для ostroh.info

***

Лише півтора року перебував на Сході. Я там себе почував вільніше, знайшов коло своїх однодумців. Там відчував крила, як би це страшно не звучало.

***

Можливо, простіше шукати волю там, де війна. Але люди в «тому» світі, як на мене, більш прозорі й чисті. Після повернення додому бачиш все розмаїття людських вад: брехня, лицемірство, корисливість…


***

Не може бути, щоб там такого не було, це правда. Просто на війні у мене є близьке коло. Це люди, яким я довіряю, в яких я впевнений. Ми стали опорою одне для одного попри те, що кожен різний, у кожного своя робота, сім’я. Але ми є чимось більшим, ніж купка чуваків, які приїхали повоювати.

***

Тут бракує відповідальності одне за одного, яка є серед побратимів. Там легше. Не тому, що статути, не тому, що там немає часу думати про дріб’язкові моменти нашого життя. Це просто два різні світи.

***


Повернення додому – вихід із зони комфоту

Удома в мене мама, і я, певно, поганий син. Вона чекає прояву емоцій, почуттів. Я відвик. Та намагаюся, звісно, допомагати, шукати фінансові можливості.

Час вільний просто забиваю справами. Наразі дуже важко сказати, що мені приносить задоволення. От перебування там приносить задоволення. Війна є певною зоною комфорту. Але я розумію, що вона не буде тривати вічно. Потрібно жити тут.

***

В Острозі я маю зону відповідальності. Як би там не було, я студент із конкретними обов’язками. Просто вважаю, що потрібно займати свій розум хоч чимось корисним, навіть якщо воно тобі не подобається. Це краще, ніж пити чи ходити звинувачувати весь світ у своїх невдачах.

***

Можливо, у мене щось не виходить. Та гадаю, саме робота і спілкування допоможе подолати якісь кризи всередині себе.

***

Не «моя тарілка»

Спочатку думав: я добровільно прийшов, я добровільно можу піти. Але знову ж таки обманюю самого себе, коли так кажу. Я зголошувався, щоб здобути досвід. Я спробував цього хліба і зрозумів, що відповідальний не лише за себе, а й за хлопців.

***

Тут відчуваю себе не в своїй тарілці. Спілкування не приносить такого задоволення, як раніше. Ніби і говориш з людиною, але в цьому не береш участі. Ти поза цим. І це відчуття гнітить, вибиває з колії.

***

Я став приймати все близько до серця. Не скажу, що це добре. Але разом з тим, я шукаю в цьому позитив. Значить, не мертвий всередині.

***

Запам’ятав нещодавно вислів Альбера Камю: «Якщо раніше виправдань потребували погані вчинки, то зараз хороші». Думаю, це правда. Усе частіше чую фрази: «Що ти там робиш?», «Та ладно, ти вигадуєш свої проблеми», «Там платять»… Потім несвідомо починаю виправдовуватися. Це навіть не пояснення. Лишаюся в меншості, один в полі не воїн. Це гнітить.

Автор: Віталія КУШНИРУК

Коментарі
22 червня
Сьогодні
Вчора
20.06.2018
19.06.2018
18.06.2018
17.06.2018
16.06.2018
15.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин