Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Саме Острог і дав мені музику», – Олена Мальчик про музику, Острог та вчителів

22:06 17.06.2017

Молода, активна та завжди усміхненна Олена Мальчик поділилася з нами своїм шляхом до співочої кар`єри. З 12 років Олена проживала в Острозі. Саме тут вона познайомилася з музикою та співом. А тепер дівчина вміло володіє голосом та зачаровує слухачів своїм талантом.

Коли ти вперше зрозуміла, що музика це твоє покликання і коли почала шлях до професійного пізнання цього мистецтва?

Думаю, я це знала завжди, бо музика була в моєму житті з раннього дитинства. Правда, спочатку я слухала не класичну академічну музику, а татову – ДДТ, Кіно і т.д.

Досі мої друзі-хлопці дивуються, звідки я знаю ту чи іншу пісню. Мої батьки – учителі, я з дитинства думала, що теж ітиму цією стежкою. І не жалкую, я люблю дітей. Безпосередні заняття музикою почались в музичній школі вже після переїзду в Острог із Сумської області в 2002 році.

Навчалась у Валентини Романівни Кузьменко. Хоча й досі навчаюсь, тільки не грі на бандурі. Мій перший виступ був у Будинку культури, його супроводжували слова Валентини Романівни: «Якщо тобі сподобається виступати на сцені зараз – це твоє». Я так і йду з цими словами досі. Ніколи у мене не виникало думки лишити бандуру, хоча і сльози на уроці декілька разів були (посміхається. – авт.).


З чого почався твій розвиток у музичній сфері і на якому етапі він зараз?

Думаю, усвідомлення професійного розвитку прийшло зі вступом у Рівненське музичне училище. Коли мама до останнього хотіла, щоб я була якимось юристом чи щось в тому роді, а я знала, що все – я пов’язана з музикою, але як жити музиканту ще не знала.

В училищі мені пощастило, бо я мала за спиною вже 11 класів і тепер була вільна від загальноосвітніх дисциплін. Тому весь свій вільний час спрямовувала на бандуру. Друзі зараз дивуються, чому я не знаю Рівного. Не знаю, бо просиділа в коридорі, лише на 3-му курсі почала кудись ходити.

Так, нуднувато, але я займалась тим, до чого дорвалась. І от в училищі з’явились перші думки про серйозні заняття вокалом, але вирішила не ризикувати і дійти до кінця. Училище я не закінчила, а після 3-го курсу вступила до Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського в клас народного артиста України, професора Баштана Сергія Васильовича.

Видатна людина, фундатор класу бандури. У кожному музичному закладі і не лише України, є його учні.

Взагалі окремо хотілося б сказати про своїх викладачів. Мені надзвичайно пощастило навчатись у Валентини Романівни Кузьменко, велику роботу і школу ми пройшли разом з Раїсою Володимирівною Матюк ( навіть була перемога на олімпіаді з теоретичних дисциплін). В училищі – Оксана Олексіївна Крук, Криворученко Ірина Петрівна (вокал), в консерваторії – Лариса Віталіївна Дедюх (вокал), Іван Васильович Панасюк (бандура), Заволгін Олександр Вікторович (диригування).

Кожному з них я безмежно вдячна, кожен відкрив частинку мене. Пам’ятаю, як не могла заспівати нормально перші пів року у Лариси Віталіївни, а потім – в один момент все стало ясно, як це –співати (знову посміхається. – авт.). Кожен викладач наповнив мене своїм змістом. Тепер я відчуваю, наскільки я важлива для своїх учнів, намагаюсь бути прикладом і часто ловлю себе на думці, що так і мене вчили.


Чи маєш перемогти на конкурсах чи фестивалях? Які у тебе творчі плани?

Так. Конкурси я любила, хоча зараз…якось не відчуваю бажання брати участь. Це для мене було певним випробуванням, у плані своїх відчуттів. Мені завжди цікаво було спостерігати за своїм психологічним станом. Налаштовувала себе на спокій, певну холодність. Пам’ятаю, як вперше поїхала в Кіровоград на конкурс без викладача, це було цікаво. Сам за себе в усіх планах. Відтоді я і зрозуміла, за якою схемою треба діяти перед виступом. Інша ситуація, коли на конкурсі в Кременці я була дуже емоційна, усіх смішила і коли Валентина Романівна почула по телефону як я там веселюсь, одразу передала, щоб заспокоювалась і думала про виступ.

Це досвід конкурсів, яким тепер я ділюся зі своїми учнями. І коли вони тепер такі ж збентежені перед виступом, впізнаю і себе, і Валентину Романівну. Творчі плани у мене у двох сферах, викладацька і , власне, наша з Анею стежка. Багато говорити не буду, нехай збувається (посміхається. – авт.). Одне знаю точно – картина малюється.


Яку музику ти слухаєш, який улюблений виконавець, композитор і чому?

Часто чую, що вдома ніхто не слухає музику – на роботі вистачає. Інколи і в мене так буває. Удома хочеться тиші. Перед сном люблю послухати музику Рахманінова, Дворжака, спокійний романс. А от зранку…треба якусь якісну поп-музику, щоб давала заряд, піднесений настрій. Слухаю різні жанри і не закриваюся в рамках академічної музики. Люблю наших українських артистів: Тіна Кароль, Джамала, Onuka. Є про що подумати і насолодитись.

Що тобі в житті дав Острог?

Саме Острог і дав мені музику. Як би не переїхали у 2002 році, то… навіть не знаю чим би займалась. Острог я люблю. Маленьке місто з великою історією і значущістю. Я його сприймаю крізь вулиці, будівлі, споруди. Наче вся суть набагато глибше за реальну картину. Це близьке по духу місце, я завжди вбираю його енергетику і повертаюсь до Києва зі шматочком свого світу. Приємно, що кожен гість міста відчуває цю історичність і культурність, хоча і народилась я в не менш історичному місті Глухові. Думаю, моє життя запрограмоване на культуру.

Коментарі
13 грудня
Сьогодні
Вчора
11.12.2017
10.12.2017
09.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин