«Наука – невід'ємна частина мого життя», – Дмитро Шевчук

Сьогодні в Україні відзначають День науки. Острозька академія є центром багатьох досліджень, тут сформувалося чимало наукових шкіл та гуртків. Про те, якою є сучасна наука, особистий досвід і перспективи, говоримо з доктором філософських наук, доцентом, деканом гуманітарного факультету Дмитром Шевчуком, .

Сьогодні відзначають День науки в Україні. Дмитре Михайловичу, чим особисто для Вас є наука?

Для мене наука – це, без сумніву, уже невід’ємна частина життя. Може видатися, що це звучить дещо пафосно. Але так воно, насправді, і є. Хоча б через те, що я вибрав життя, яке передбачає, що частина його часу виділяється на наукові дослідження. Маю справу із соціогуманітарними науками – філософія, культурологія, політологія. А в сферу моїх наукових зацікавлень входять політична філософія (якщо точніше ‒ проблема буття політичних феноменів), методологія гуманітарного пізнання, а також аналіз політичних і культурних процесів у Центрально-Східній Європі.

Коли Ви вперше усвідомили, що хочете стати науковцем?

Мабуть, у студентські роки. По-перше, для мене справжнім взірцем науковця й університетського професора був професор Микола Ковальський. Він читав у нас курс з основ науково-дослідної роботи. Тож був першим із тих, хто долучав нас до культури наукових досліджень. Робив це, можна сказати, і словом (своїми лекціям), і ділом (своїми дослідженнями). Вплинув на мене також професор Микола Зайцев, який мене підштовхнув (у позитивному значенні цього слова) у науку. І в нього, до речі, є деякі легенди про наші з ним обговорення мого «входження в науку» (але не буду на разі їх переповідати). А далі я мушу сказати, що мені просто щастило із наставниками, керівниками наукових робіт – проф. Анджей Бронк із Люблінського католицького університету, проф. Ірина Предборська з Інституту вищої освіти НАПНУ. Усе це були науковці, філософи, на яких хотілося орієнтуватися і від яких хотілося переймати методологічну культуру й науковий досвід.

Кажуть, щоб досягнути великої мети, треба докласти неабияких зусиль. Що для Вас було найважчим (чи навпаки найлегшим) у професійному науковому становленні?

Найважчим і не дуже приємним досвідом була, мабуть, нострифікація польського диплома PhD в Україні. Це був доволі заформалізований процес, який стосувався, мабуть, мало оцінки наукової роботи, а більше передбачав збір усіляких документів і формування папки.

Може, пригадаєте якісь курйозні випадки, пов'язані з науковою чи педагогічною діяльністю?

Кожен викладач збирає «цікавинки» зі студентських іспитових робіт чи наукових есеїв. У нас навіть жарт є – «Перевіряв сьогодні студентські іспитові роботи. Дізнався багато чого нового з філософії». Наприклад, були такі філософи, як Досократ (найвизначніший філософ із досократиків), Рене де Карт, Фейєр Бах. Звісно, це кумедні помилки. Але такі курйози – це також закономірна частина, назвімо це, наукової комунікації. І, до речі, «науковий» гумор дуже допомагає тримати гостроту розуму в тонусі.

Ні для кого не секрет, що нині студенти, навчаючись у виші, мають удосталь можливостей реалізуватися саме як науковці. На жаль, багато з них цей шанс не використовують. Поділіться своїм досвідом, які перспективи розкриває для студента активна наукова діяльність?

Це закономірно, що не всі студенти стають науковцями, хоча й пишуть наукові роботи під час свого навчання в університеті. Університет – це інституція, фундамент якої має два міцні складники – навчання і науку. І те, що студент робить перші кроки в науці, дає йому важливі навички, які потім в житті дуже знадобляться, навіть якщо він не буде науковцем. Ідеться про критичне мислення, уміння збирати й аналізувати інформацію, здатність обстоювати свою думку.

У чому Ви вбачаєте перспективи розвитку науки в сучасній Україні?

Я думаю, Україна має значний потенціал у розвитку науки. Ми маємо всесвітньо відомих учених, маємо  досягнення, які важливі для розвитку всього людства, винаходи, які дозволяють літати в космос чи запускати колайдер. Головне ‒ це зберегти традиції та знайти способи підтримувати наших науковців, аби вони не мали спокуси залишати Україну, а були повністю забезпечені всім необхідним для проведення досліджень, тим самим примножуючи науковий капітал нашої країни.

Спасибі за розмову. Щиро зичимо подальших успіхів від усіх читачів Район.Острог.