Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Наука – невід'ємна частина мого життя», – Дмитро Шевчук

17:00 20.05.2017

Сьогодні в Україні відзначають День науки. Острозька академія є центром багатьох досліджень, тут сформувалося чимало наукових шкіл та гуртків. Про те, якою є сучасна наука, особистий досвід і перспективи, говоримо з доктором філософських наук, доцентом, деканом гуманітарного факультету Дмитром Шевчуком, .

Сьогодні відзначають День науки в Україні. Дмитре Михайловичу, чим особисто для Вас є наука?

Для мене наука – це, без сумніву, уже невід’ємна частина життя. Може видатися, що це звучить дещо пафосно. Але так воно, насправді, і є. Хоча б через те, що я вибрав життя, яке передбачає, що частина його часу виділяється на наукові дослідження. Маю справу із соціогуманітарними науками – філософія, культурологія, політологія. А в сферу моїх наукових зацікавлень входять політична філософія (якщо точніше ‒ проблема буття політичних феноменів), методологія гуманітарного пізнання, а також аналіз політичних і культурних процесів у Центрально-Східній Європі.

Коли Ви вперше усвідомили, що хочете стати науковцем?

Мабуть, у студентські роки. По-перше, для мене справжнім взірцем науковця й університетського професора був професор Микола Ковальський. Він читав у нас курс з основ науково-дослідної роботи. Тож був першим із тих, хто долучав нас до культури наукових досліджень. Робив це, можна сказати, і словом (своїми лекціям), і ділом (своїми дослідженнями). Вплинув на мене також професор Микола Зайцев, який мене підштовхнув (у позитивному значенні цього слова) у науку. І в нього, до речі, є деякі легенди про наші з ним обговорення мого «входження в науку» (але не буду на разі їх переповідати). А далі я мушу сказати, що мені просто щастило із наставниками, керівниками наукових робіт – проф. Анджей Бронк із Люблінського католицького університету, проф. Ірина Предборська з Інституту вищої освіти НАПНУ. Усе це були науковці, філософи, на яких хотілося орієнтуватися і від яких хотілося переймати методологічну культуру й науковий досвід.

Кажуть, щоб досягнути великої мети, треба докласти неабияких зусиль. Що для Вас було найважчим (чи навпаки найлегшим) у професійному науковому становленні?

Найважчим і не дуже приємним досвідом була, мабуть, нострифікація польського диплома PhD в Україні. Це був доволі заформалізований процес, який стосувався, мабуть, мало оцінки наукової роботи, а більше передбачав збір усіляких документів і формування папки.

Може, пригадаєте якісь курйозні випадки, пов'язані з науковою чи педагогічною діяльністю?

Кожен викладач збирає «цікавинки» зі студентських іспитових робіт чи наукових есеїв. У нас навіть жарт є – «Перевіряв сьогодні студентські іспитові роботи. Дізнався багато чого нового з філософії». Наприклад, були такі філософи, як Досократ (найвизначніший філософ із досократиків), Рене де Карт, Фейєр Бах. Звісно, це кумедні помилки. Але такі курйози – це також закономірна частина, назвімо це, наукової комунікації. І, до речі, «науковий» гумор дуже допомагає тримати гостроту розуму в тонусі.

Ні для кого не секрет, що нині студенти, навчаючись у виші, мають удосталь можливостей реалізуватися саме як науковці. На жаль, багато з них цей шанс не використовують. Поділіться своїм досвідом, які перспективи розкриває для студента активна наукова діяльність?

Це закономірно, що не всі студенти стають науковцями, хоча й пишуть наукові роботи під час свого навчання в університеті. Університет – це інституція, фундамент якої має два міцні складники – навчання і науку. І те, що студент робить перші кроки в науці, дає йому важливі навички, які потім в житті дуже знадобляться, навіть якщо він не буде науковцем. Ідеться про критичне мислення, уміння збирати й аналізувати інформацію, здатність обстоювати свою думку.

У чому Ви вбачаєте перспективи розвитку науки в сучасній Україні?

Я думаю, Україна має значний потенціал у розвитку науки. Ми маємо всесвітньо відомих учених, маємо досягнення, які важливі для розвитку всього людства, винаходи, які дозволяють літати в космос чи запускати колайдер. Головне ‒ це зберегти традиції та знайти способи підтримувати наших науковців, аби вони не мали спокуси залишати Україну, а були повністю забезпечені всім необхідним для проведення досліджень, тим самим примножуючи науковий капітал нашої країни.

Спасибі за розмову. Щиро зичимо подальших успіхів від усіх читачів Район.Острог.

Розмовляла Галина МАКСИМЧУК

Коментарі
13 грудня
Сьогодні
Вчора
11.12.2017
10.12.2017
09.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин