«Я навчуся тебе кохати»: побачила світ нова книга місцевої авторки
-
-
>
-
>
-
>
4517
Цього тижня у видавництві Національного університету «Острозька академія» побачила світ нова збірка поезії місцевої поетеси Галини Філонюк. «Синьоокий Муз-чина» – четверта книги авторки.
Скільки себе пам’ятаю, блакитний – мій улюблений колір це – барва неба, простору, безмежжя, польоту, мрії…
Пройшовши певний творчий шлях, упевнено можу сказати, що в моєї Музи (най у час боротьби за гендерну рівність, подалі від сексистських закидів, буде Муз-чини) небесні, синьо-блакитні очі… – пише Галина у слові від автора.
Книга складається з двох блоків: перший – оригінальні вірші, другий – переклади поезії авторів Срібного віку (Олександр Блок, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Ігор Севєрянин, Іван Бунін та ін.). Окремим фрагментом вирізнено твір «Рабів до раю не пускають», присвячений кривавим подіям у Києві січня–лютого 2014 року.
Чудова ритмомелодика. Різноманітна тематика. Чудово переданий духовний і душевний стан закоханої жінки. Чудові переклади, – відгукнувся про книгу Валерій Полковський (м. Сейнт-Альберт, Канада).
Сама поетка розповідає, що в збірочку ввійшли вірші 2013–2018 років, хоча найбільше поезій саме останніх дванадцяти місяців.
Наскрізний образ її творів, що й зафіксовано в назві, – очі, у які лірична героїня дивиться з надзвичайною ніжністю і любов’ю.
Хто такий синьоокий Муз-чина? Ліричний образ. А може, і не зовсім ліричний (сміється). Хіба у справжньої любові є ім’я? – коментує Галина Філонюк.
***
Світ дивився у мене
закохано, вречений гейби.
Настанови давав
на тривожне, щасливе життя.
Я ж дитина лише,
я дитина закохана в верби,
в срібний місяць-півмісяць
і зір золотисте лиття.
***
Не жона тобі, не коханка –
Просто ледь дотяглась словами.
Просто вчора хотіла зранку
Пити тишу оцю між нами.
Серцю згадки цінніші злота
Про захмарені дні осінні.
Це, напевно, моя турбота,
Що наснилися очі сині.
Очевидно, мій докір-сумнів –
Це бажання зірки збирати.
Ніч світанком до мене суне…
Я навчуся тебе кохати.
***
Шипшина вже прибралася у буси
І в позолоті запишався клен…
Летять у вирій дуже дикі гуси,
Які не врятували Карфаген.
А на душі печаль така пташина,
Краплиноглода, у мінорнім «мі»…
Червоні буси зодягла шипшина,
Летять птахи, ідуть дощі німі.
