`
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Острог: Преображенський монастир порівняли із бандитським притоном

20:20 21.01.2018
530

Коли я розпочинав досліджувати архів Преображенського монастиря, який знаходився в Острозі майже двісті років тому, то одна із моїх колег висловилася, що про священиків не можна писати негативно. Мене це не дуже здивувало, тому що колега є дружиною священика і корпоративна етика змусила її так висловлюватися. Дивувало інше, що й решта працівників, особливо старшого віку, поставились упереджено до моїх досліджень. Але чому священикам можна вбивати, ґвалтувати, грабувати, а писати про це навіть через двісті років не можна? Тому я не став прислуховуватися до колег і мені дещо вдалося зібрати із розрізнених папок з документами двохсотлітньої давнини.

Отже, після переходу Острога до Російської імперії в колишньому єзуїтському колегіумі у 1795 році був створений Острозький Преображенський монастир. Монастир в основному використовувався як місце утримання осіб духовного звання, що чимось провинилися. Перебували там священики та монахи, які когось зґвалтували чи вбили, були і менш значні провини.

Якщо почитати архівні дані, то складеться враження, що це кримінальна хроніка якогось бандитського притону. Так, кожного дня там ставалися якісь неблагополучні події.

В реєстрі за січень місяць 1805 року записано, що ієромонах Мануїл «на панихиде не был, запил … когда братия отошла в церковь на утреннюю службу ходил в шинок, а во время литургии ходил по водку».

Священик Іван Яневич «упившись беспокоил иеромонаха Мануила, позже рубашку новую ему сшитую к празднику Рождества Христова у еврея Абрама Лешнёвского пропил… Кварту расписную Михаилом Лисковским в палату монастырскую купленную, еврею Абраму Лешнёвскому за 6 копеек пропил, о чём свидетельствует монах Зотик».

Ієромонах Володимир « …с 1 января ежедневно пьянствует, в церковь никогда не ходит, на вечерню 5 числа пришел в одной фуфайке, без кафтана и без сапог. Объяснил, что ходил в корчму и обменял всё на водку».

Священик Антоній «Безвинно повара за блощицу (блоху) избил».

Священик Тарасій «Сего дня ввечеру вышел из монастыря, через ночь, против недели, пришел в монастырь, когда на утреннюю зазвонили, упившись лежал в кельи».

Ієромонах Єлисей «во время всенощного бдения поздно пришел на всенощную, а когда настоятель его упрекнул за неуправность, то Елисей не слушал его, а пошел в шинок и напился водки. Когда вернулся то сел у конференсиона, но не смог долго сидеть и отошел к ближайшей кельи где проспал до утрени».

Псаломник Павло «Упившись во время литургии соблазнял прочих в церкви светским пением и худым обращением. Во время причастия когда каноник пел, то он спевал песни нечестивые, ходил по церкви при царских вратах. Полушубок свой сбросил с себя и волочил по церкви. М. Лисковский велел Михаилу Янкевичу вывести Павла, но тот вернулся и опять пел светские песни».

Це лише невелика частина за січень місяць 1805 року, а якщо глянути на реєстр за квітень, то ієромонах Мануїл не виходив із запою з 22 по 26 квітня; ієромонах Платон - з 14 по 26; ієродиякон Володимир - з 7 по 10; проте ієродиякон Єлисей всіх перепив, був у запої з 1 по 27 квітня із перервою з 15 по 20 число. Це лише частина реєстру, майже кожен монах або пив, або дебоширив в Преображенському монастирі.

Архімандрит Авдій у 1805 році у пояснювальній записці стосовно крадіжки грошей із монастиря вказує, що є підозра, що певну суму із церкви міг викрасти монах Зотик, який увечері ходив з ліхтарем навіщось до церкви. Спочатку Зотик говорив, що у нього не було ключа від казни, а потім зізнався, що ключ в нього все таки був, але грошей не брав.

Священик Тарасій визнав, що 8 листопада разом з намісником ієромонахом Гавриїлом та кухарем Ясним, взявши ліхтар, «ходили» через коридорне вікно в корчму до Алешинської, в якої пили пиво та горілку, закушуючи рибою. Коли грошей не вистачило, щоб розрахуватися, то кухар Ясний бігав у монастир і приносив звідти в «колпаке» мідні п’ятаки. Після корчми Алешинської пішли ще в корчму єврея Гершка Дерманського, де також пили горілку з пивом, закушуючи рибою. Щоб розплатитися, намісник разом з Ясним пішли по гроші в монастир, але назад не повернулися, тому Тарасій і сам втік в монастир.

Вже 10 листопада намісник, взявши монаха Серапіона та священика Василевського, знову пішли в корчму Гершка Дерманського, де розплатилися за борг срібними монетами і знову пили горілку, закушуючи рибою, але вже без пива. Гершко тоді запитав на вулиці священика Соколовського, звідки монахи взяли гроші на випивку? І коли Соколовсьський захотів зайти до корчми, той не пустив, сказавши, що монахи тільки рибу їдять.

В той же день монах Серапіон ще раз приходив в корчму. Купив там кварту горілки та гарнець пива і напоїв конюхову дружину. В той же вечір намісник разом із монахом Серапіоном голосно співали пісні в келії священика Василевського. Після цього Серапіон покликав до себе священників Яновича, Тарасія, Єлисея, кочегара Степана і Ясна на пиво. Намісник же поїв горілкою священників Заянчковського та Лисаковського.

Наступного дня намісник доложив в консисторію, що монах Серапіон ввійшов в запій. Але Серапіон прийшов до намісника і просив пробачення, що він вночі напився і грозив побити його.

12 листопада був викрадений ящик з грошима. Більшість братії вказали, що гроші вкрали монах Серапіон, священик Василевський та намісник ієромонах Гавриїл. Тоді ж Серапіон втік із монастиря і хотів поїхати за кордон, але його спіймали на території Подільської губернії і відправили назад в Остріг. Серапіон признався лише в крадіжці свити в священика Соколовського та наволочки від казенної подушки.

Указом Волинської консисторії колишньому наміснику ієромонаху Гаврилу і священику Василевському було наказано явитися в Житомир. Але в цей же час Гавриїл встиг ще здійснити вбивство і його посадили в тюрму, де вже сидів Серапіон.

Монах Зотик

Найбільше в монастирському реєстрі згадується монах Зотик, який майже жодного дня не міг прожити, не напившись або не побившись із сусідами по келіях.

Монах Зотик поступив в монастир в грудні 1796 року із Китаївської пустині Києво-Печерської лаври. В супроводжувальній записці вказано, що Зотик – меланхолік, злий та непокірний. В церкву за благословенням не ходить, в келії лежить до тих пір, поки його не змусять йти до церкви. Може добре співати на кліросі, але не хоче.

9 червня 1807 року, коли братія прийшла на вечерю і почала їсти, з’явився монах Зотик і почав вимагати горілку і сваритися на начальство «грубими словами». Намісник монастиря Саватій, який сидів за столом, сказав, що горілку нікому не дали і нехай краще вона залишиться на завтра, бо Зотик і так вже п’яний. Тоді Зотик почав матюкати намісника та підійшов до Саватія і став його душити та вдарив головою об стіну. Потім повалив на підлогу і бив ногами та душив.

Священик Іван Назаревський заявив, що Зотик в ярості своїй дуже нахабний і страшний, тому він говорив монахам, щоб ті розборонили. Коли ж Назаревський почав сам розбороняти, то намісник, відчувши собі допомогу, теж взяв Зотика за груди і, поваливши на підлогу, бив коліном в груди. Саватію допомагали бити п’яного священик Дашкевич та кухар Михайло Щепаневський.

Потім священик Лисаковський приніс мотузку і зв’язав руки Зотику. Зв’язаного монаха занесли в «смирительную келью». Там Зотик кричав та матюкався дуже довго, аж до пізньої ночі. На цей крик прибігали здивовані семінаристи, які проживали в іншому крилі монастиря і, навіть, жителі міста Острога.

Коли на наступний день прийшли розв’язати п’яницю, то побачили, що він вже й сам розв’язався. Зотику порадили, щоб він вибачився перед настоятелем, на що монах відповів, що не буде, бо і його побили, і показував синці на грудях і руці.

За цю провину Зотику заборонили їсти з братією до часу, поки він не усвідомить свою провину.

Пізніше згадується як Зотик побив Єлисея, вирвавши при цьому жмут волосся із бороди. Також Зотик періодично повторював «подвиг» священика Яневича: пропивав у єврейки Золотарки свою рясу. Як на те, корчма Золотарки знаходилася недалеко від монастиря на вулиці Татарській.

В 1807 році Зотик захворів «грудною хворобою» і 19 грудня помер.

Блуд в Острозі

В монастирі відбували покарання не лише священики та монахи, але й особи світські. Так у 1807 р в монастирі перебував селянин зі Старокостянтинова Григорій Томашевський.

Григорій у себе в Старокостянтинові займався блудом з Харитиною Ігнатовою. Дівчина завагітніла і, коли народила дитину, то закопала її в землю (в нотатці не вказано чи було дитя живим). Коли стало відомо про злочин, то Харитю вислали до Корецького жіночого монастиря на три з половиною роки. Григорія запроторили до Острозького Преображенського монастиря на півроку.

Після звільнення Томашевського із монастиря він повернувся до Старокостянтинова вже зараженим венеричною хворобою, яку отримав в Острозі (і тут блудом займався). Тому община ізолювала Григорія до його видужання, щоб не заразив інших.

Адміністрація неодноразово намагалася боротися не тільки із п’яницями, але і з тими, хто їм продавав горілку. Так, у 1811 році розглядалася справа про знесення єврейських будинків та винокурень біля Преображенського монастиря.

Чергова пожежа сталася в монастирі 18 квітня 1821 року (мабуть, не випадково). Ця подія стала фатальною для монастиря. Звідси було вивезено все начиння, і почався поступовий занепад та розорення приміщення.

Це лише невелика частина із монастирського архіву - до кінця його розібрати необхідно ще багато часу і сил. Я впевнений, що там ще можна багато цікавого знайти і, можливо, колись хтось зуміє написати «кримінальний роман» за архівними даними про життя священиків в Острозі.

Розпуста, пияцтво та бійки в Острозькому монастирі (ВІДЕО)

Автор: Микола БЕНДЮК

Коментарі

Пастор

10:12 22.01.2018

Цікаві дослідження. У сучасних монастирях і церквах МП не краще...

20 травня
Сьогодні
Вчора
18.05.2018
17.05.2018
16.05.2018
15.05.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин